Розділ «Гарматна Бриґада СС у Чорному Острові»

Штаб Дієвої Армії дав наказ — по можливості витягнути стрілецькі частини з фронту, бо Січові Стрільці мали величезні втрати у боях за останні два місяці та були дуже перевтомлені. Стрілецькі частини були властиво у боях від 18 листопада 1918 р. до кінця лютого 1919 р. з малою перервою після здобуття Києва. Вони мали бути переорганізовані і мали відпочити. Корпусові СС призначено на відпочинок місто Проскурів та околицю. Гарматній Бриґаді СС визначено на квартири містечко Чорний Острів та околицю. Північну групу СС, що була під командою полк. Сушка, розв’язано і стягнено також із Проскурова. Приїхала 2-га батерія СС під командою підполк. М. Кураха, який був призначений командиром 1-шого гарматного полку СС. Підполковник М. Курах обняв команду 1 полку з 2-гої, 7-мої і кінно-гірської батерії. Упорядковано 5-тий гарматний полк, яким командував полк. Михайлів. Полк складався з двох легких і одної далекострільної батерії. Упорядковано 6-тий тяжко-гарматний полк і то на фронті під Львовом. Організацію цього полку переведено таким способом, що зорганізовано 3 далекострільну батерію СС під командою пор. Віктора Соловія, яка увійшла до 6 полку. Зорганізовано крім цього одну 6-дюймову гавбицю, яка мала увійти до 6-дюймової батерії, як третя гавбиця, і одну далекострільну гармату, яка мала разом з двома такими гарматами, які були вже під Львовом, утворити першу далекострільну батерію. Дотеперішнього командира важкої батерії сот. Бутрима призначено командиром 6 тяжко-гарматного полку СС. 6-тий полк складався із 6-дюймової гавбичної батерії, яка мала три гавбиці, з 1 далекострільної батерії, яка мала три гармати, і 3-тьої далекострільної батерії, якаа мала дві гармати. Пор. Соловій приїхав під Львів зі своєю батерією, з гавбицею і далекострільною гарматою. Рівночасно вислано для батерій СС під Львів три потяги набоїв, це було більше, як 100 вагонів. Разом з батерією пор. Соловія вислано під Львів спеціяльну гармату до обстрілювання літаків. Гармата була прикріплена до великого вантажного авта. Уладження гармати було за тодішньою найновішою технікою з першої світової війни. Командиром гармати був хор. Колесник, який під час першої світової війни служив у російському війську при таких гарматах. Гармату вислано з повною обслугою. Гармата ця була у розпорядженні Начальної Команди У.Г.А. Вона їздила близько фронту і обстрілювала ворожі літаки. Під час прориву коло Винник, вислано цю гармату, нездібну до фронтової боротьби, щоб стримувати наступ польської піхоти. Гармата не мала ніяких панцерів, а крім цього при пострілі треба було спускати підпори. У бою проти польської піхоти авто попсувалося. Потім гармату прикріплено до залізничої плятформи, а пізніше на наказ цю гармату залишено. Обслугу гармати Начальна Команда У.Г.А. відіслала назад до Гарматної Бриґади СС., Усі гарматні полки СС були в половині березня 1919 р. упорядковані. У шістьох гарматних полках було 18 різного роду батерій. Поза полками лишилися дві батерії — 10-та і 12-та. 10-та батерія СС під командою сот. Сипка була в Волинській групі отамана Оскілка. Ця батерія вернулася до Гарматної Бриґади СС у травні 1918 р. по розпаді групи отамана Оскілка, але вже під командою пор. Вербицького, бо сот. Сипко перейняв команду гарматного полку у Волинській групі.

Поза полками лишилася і 12-та батерія СС під командою сот. Білодуба. Ту батерію вислано у березні 1919 р. на фронт до Чорноморців, бо вона мала свій початок у Чорноморців. Ця батерія воювала до липня 1919 р. поза Корпусом СС.

Командир 4-го гарматного полку СС сот. Інків зорганізував був при своєму полку кінну розвідку під командою сот. Пастушенка. Цю кінну розвідку доповнено до 40 вершників, додано два кулемети і дві гармати Гочкіса проти панцерних потягів. Стрільна цих гармат пробивали сталеві панцери. Ця кінна розвідка, у силі 40 шабель, двох гарматок і двох кулеметів, була окремою частиною і підлягала безпосередньо командирові бриґади.

У квітні 1919 р. Гарматна Бриґада СС мала 13 легких, 3-дюймових батерій по 4 гармати, разом 52 бойові гармати, дві гавбичні 48-лін. батерії, по 4 гавбиць, три далекострільні 42-лін. батерії, разом 7 бойових гармат, одну тяжку 6-дюймову батерію, яка мала 3 гавбиці, одну кінногірську батерію з 4-ма гарматами. У квітні було 20 батерій з бойовим станом 74 гармати різного роду. До цього приходила одна гармата проти літаків, яка була під Львовом і дві гармати Гочкіса проти панцерних потягів та авт. Так, що Гарматна Бриґада мала у квітні 1919 р. 77 різних гармат. Усі гармати були з повною обслугою, кіньми і були боєздатні. При кожній батерії було 1–3 кулемети, обслуговувані гармашами, а кінна розвідка мала два кулемети. Разом Гарматна Бриґада мала, крім кулеметів і гармат, 40 вершників з бойовим станом 40 шабель. Харчовий стан Гарматної Бриґади був 120 старшин, 480 підстаршин 3250 рядовиків-гармашів. Коней було 2050. У порівнянні зі станом у лютому 1919 р. у Гарматній Бриґаді СС число гармат зросло із 70 на 77. Зросло число старшин з 90 на 120, бо в березні піднесено багато підстаршин до ступеня старшини. Хорунжими стали давні рядовики — Олеськів, Стахів, Стельмах, Дмитрах і багато інших. Число рядовиків-гармашів зменшилося з 4000 на 3250, бо багато вибуло з батерії з причини втрат у боях, убитими і раненими, з причини хворіб, як теж чимало гармашів відійшло. Це зменшене число рядовиків-гармашів зовсім не вплинуло на боєздатність 77 гармат, 34 кулемети. Коней стало більше на 50, бо в Чорному Острові інтендантство Дієвої Армії вислало комісію до Чорного Острова, яка таки на ярмарку закупила коні і передала Гарматній Бриґаді СС.

Крім поданого стану Гарматної Бриґади СС, гармаші бриґади обслуговували гармати у панцерних потягах. Командиром панцерника „Січовий Стрілець” був поручник Гарматної Бриґади СС О. Будкевич, а обслуга гармати лишилася та сама, яка була під час облоги Києва у грудні 1918 р. Командиром панцерника „Дорошенко” був гармаш, коростшпівський семінарист, хор. Іван Коцюруба.

У цьому часі Армія УНР мала 120 гармат, а Галицька Армія мала 160 гармат, тож 77 стрілецьких гармат, це було більше як половина артилерії УНР і більніе ніж четверта частина артилерії обох армій придніпрянської і галицької разом.

Гармаші, як старшини так і рядовики, які служили у Гарматій Бриґаді СС були з цілої України від Тиси до Кавказу. Велика більшість старшин і рядовиків була з Придніпрянщини. Багато зі старшин були мистцями в артилерійському ділі, це були кадрові старшини з кількалітньою практикою на фронтах першої світової війни. Були й такі старшини, які слабо говорили по-українськи.

Командиром бриґади був полк. Роман Дашкевич, з Галичини. З командирів полків — командир 1 гарматного полку СС підполк. Михайло Курах був з Галичини. Командири 2 полку сот. Володомир Зарицький, 5 полку полк. Дмитро Михайлів і 6 полку сот. Бутрим — були з Придніпрянщини. Командиром 3 полку був підполк. Олександер Голубаїв з Кавказу, батько його був грузин а мати Українка. Командиром 4 полку був сот. Інків, татарин-мусулманин. Командиром 1-шої батерії був сот. Грнценюк з Буковини, командиром 8-ої батерії був сот. Чумаків, кубанський козак. Командиром 1-шої гавбичної 48-лінійної батерії був сот. Катхе, за національністю — прибалтицький швед. Командиром кінної розвідки був Михайло Пастушенко, придніпрянський українець. Командиром муніційної валки був пор. Дунин Борковський, здається граф, поляк з Чегнігівщини, адьютантом командна 6 полку, сот. Бугрима, був хор. Новіцький, поляк з Придніпрянщини. Декілька коростишівських семінаристів стало старшинами, інші підстаршинами. Усі гармаші-рядовики з 1-шої батерії СС за часів Української Центральної Ради стали підстаршинами, якщо не старшинами. Це були все найкращі гармаші, які віддавали батеріям усі свої сили і не раз своєю особистою хоробрістю рятували батерії від ворога. За цілий час Визвольних Змагань у Гарматній Бриґаді СС не було ніколи суперечки чи ворогування з причини свого льокального походження. Справа галичан і придніпрянців не існувала ні для старшин, ні для рядовиків. Ніхто тим не інтересувався, де хто народився. Також і така справа, як православні чи католики, не існувала. Ніхто не інтересувався такими справами і про католиків, православних, галичан, придніпрянців у Гарматній Бриґаді СС, як загалом у Корпусі СС, не говорив. Це було дійсно військо Соборної України. Усі були Січовими Стрільцями і гармашами. У Гарматній Бриґаді СС не було амбіцій з причини військових ступенів і претенсій із цеї причини. Можливо, що не було часу про це думати, бо батерії, полки були все дуже зайняті у запіллі або на фронті. Була війна і то дуже прикра війна — рухова, яка дуже втомляє і відбирає сили. Тільки під Львовом, де було два полки артилерії СС, війна якийсь час була майже позиційна.

Ніколи не приходило до непорузумінь з цеї причини, що командир бриґади полк. Дашкевич мав 26–27 літ, а деякі старшини, як командир 5 полку полк. Михайлів мав біля 60 літ, а командир 3-го полку підполк. Голубаїв біля 50 літ. Також деякі командири батерій чи старшини були віком набагато старші від командира бриґади. Усі старшини ставились до полк. Дашкевича, як командира бриґади, з пошаною, радилися, як полагодити якісь справи у полку чи батерії, і завжди виконували всі зарядження. Також і командир бриґади ставився не лише до старшин, але загалом до всіх гармашів з великою пошаною.

Під весну в 1919 р. видано на полки військове сукно з додатками, щоб у своєму заряді пошили нові однострої для всіх гармашів.

В останній день, коли Січові Стрільці лишали Київ, хтось із київських громадян, повідомив кіннотників СС, що у пивницях під Міською Думою є багато захованого військового сукна. Кіннотники не мали можливости забрати це сукно, бо не мали підвід, тож звернулися до гармашів. Ешельон Гарматної Бриґади СС стояв ще на станції у Києві, готовий до відїзду. Мимо цього виватажено підводи і вивезено це сукно, яке хтось безправно підчас облоги Києва забрав з військових складів і сховав у пивницях Міської Думи. Сукно вивезено з Києва. Частину сукна дістав Кінний Дивізіон СС під командою сот. Бориса, а решту призначено на гарматні полки. Постачання бриґади не було в стані пошити однострої на поверх 4000 гармашів, бо таких кравецьких майстерень не було. Видано тому сукно на кожний полк, з тим, щоб кожний полк шукав сам кравців, які пошили б однострої. Кілька полків заїхали з сукном до Тернополя. Тамтешні кравці піднялися за доброю заплатою шити однострої. До Тернополя вислано хор. Чорненького, щоб завідував шиттям, а готові однострої, щоб відставляв полкам. Усе йшло добре. Кравці шили гарні, на лад одностроїв для старшин, блюзки-френчі, штани-галіфе і стрілецькі шапки. Довідався про де командант міста сот. Цьокан і просто зареквірував деяку кількість одностроїв та сукна, бо сот. Цьокан, зрештою добрий знайомий полк. Дашкевича з Львівського університету, мотивував свій учинок тим, що в галицькій армії навіть старшини не мають таких гарних одностроїв, як мають мати гармаші-рядовики. Доходило до погрози, що Гарматна Бриґада СС звернеться до Галицького Секретаріяту Військових Справ, а вкінці на таку беезправну реквізицію відкличе обидва гарматні полки з-під Львова. Зареквіроване сукно було теж і 6 тяжкого полку СС, який стояв під Львовом. По довгих торгах і листуванні справу полагоджено угодово. Гарматна Бриґада СС відступила сот. Цьоканові сукно на 50 одностроїв для старшин, які перебували в Тернополі. Сот. Цьокан відкликав реквізицію. На цьому скінчилося і однострої були всі пошиті. Гармаші всіх 20 батерій та кінної розвідки вбралися в гарні однострої з червоними випустками, артилерійськими відзнаками на комірі: „СС” і гирла гармат навхрест. У такі однострої була убрана і кіннота СС, але з жовтими кавалерійськими відзнаками і „СС” та шаблі навхрест. Гармаші і кіннотники СС були найкраще і найпарадніше убрані з усіх частин української армії.

Остання батерія, яку зорганізовано у Гарматній Бриґаді СС, була 3-та далекострільна батерія під командою пор. Соловія. Більше батерій не організовано. Не було більше вільних гармат, не було коней і не було гармашів, а також не було і набоїв.