Розділ «Батерія СС має гармати і коні»

Гармаші довідалися від коменданта станції у Житомирі Трохименка, що на станції Кодно, в половині дороги до Коростеня, начебто є покинуті гармати. У місті Житомирі був ще якийсь обоз, що його обслуга розбіглася, а командант обозу шукав якусь військову частину, що перебрала б від нього 60 коней і вози. Тож можна було дістати гармати і коні, тільки треба, було хутко все робити.

М. Курах із трьома гармашами пішов до команданта обозу перебирати коні, а Р. Дашкевич з дев’ятьма гармашами поїхав паровозом з чотирьома „площадками” на станцію Кодно по гармати. Командант станції в Житомирі Трохименко дав паровіз і „площадки”, і взагалі помагав гармашам доброю радою та інформаціями.

За станцією Кодно гармаші застали вісім гармат із замками, вісім набійних скринь, польову кухню і вози. На цій маленькій станції було спокійно і пусто, не було солдатів. Потяги не їздили. На станції були залізничники. Але не було рампи для вантаження і треба було підкладати під колеса гармат бальки і дошки і так втягати гармати, набійні скрині на „площадки”. Робота була тяжка, бо було тільки дев’ять люда, а мороз давався взнаки. Ледве гармаші взялися добре до роботи, як з Житомира повідомлено телефоном, що совєтські війська зайняли станцію Коростень і посуваються на Житомир, отже і на станцію Кодно. Мимо цього гармаші постановили, що б не сталось, гармати забрати. Виставлено одну гармату на залізничному шляху, готову до стрілу у напрямі на північ, щоб евентуально вогнем з гармати стримати большевиків. Вантаження йшло далі. Навантажено чотири гармати, чотири набійні скрині і польову кухню. Роботу скінчено. З гарматами приїхали гармаші до Житомира. З міста приведено на станцію 60 коней і притягнено кілька обозних возів. Це все було на станції Житомир, ніби ціла батерія, але на це було тільки 12 гармашів.

Гармаші довідалися, що команда українських військ постановила пробиватися з Житомира на захід по залізничному шляху.

У Житомирі був Президент проф. М. Грушевський, уряд УНР, члени Української Центральної Ради, українські центральні установи. Уряд хотів під охороною війська дістатися на захід, до Сарн. Були вістки, що у Бересті Литовському мирова делеґація України заключила мир із Німеччиною, Австрією, тож сподівалися дістати військову допомогу від цих держав.

Війна починалася по залізничних шляхах. Треба все було вантажити у потяги. Це було дуже вигідне для гармашів, бо 12 людей не могли обслуговувати 60 коней і гармати. У вагонах це якось легше вдавалося.

На станції Житомирі був порядок. Хоч потяги не відходили, але вагони, паровози були, хоч і не багато. Треба було зформувати ешельон для батерії. Підставою ешельону були чотири плятформи з гарматами і набійними скринями. Треба було товарних вагонів для коней. Гармаші вишукували порожні вагони. Самі руками пересували вагони, щоб дістатися до порожніх, і ті долучували до плятфоорм із гарматами. У товарні вагони почали по дошках втягати коні. Хоча в Житомирі була рампа для вантаження, але не можна було й думати, щоб дістатися до рампи, або дістати паровіз для пересування вагонів.

Можна було подивляти завзяття дванадцяти гармашів, які вночі серед морозу пересували руками вагони і втягали до них коні. Північ минула, а гармаші працювали. Одна ціль присвічувала всьому: батерія — проти лихої долі — таки буде. Тут не було старшин, наказів — усі працювали, як тільки могли. Усі розуміли, що це революція, війна, відступ.

Командант станції Трохименко хотів помогти, але не багато він міг зробити. Він мав багато інших клопотів, передусім — приготовити потяги для уряду, установ, а не журитися вантаженням коней. Гармаші розуміли, що все мусять зробити своїми руками. Ніхто з них не думав про себе, про голод, студінь, а думав тільки про батерію.

По півночі все було заладоване. Коні їли сіно. Гармаші примістилися у вагонах біля коней, там було тепліше. Хоч і голодні, спали кам’яним сном по страшній цілоденній праці.

Ранком гармаші побачили з великою утіхою, що ешельон батерії стоїть готовий.

Були гармати, набійні скрині, повні набоїв, було 60 коней, але це все було ще далеке до бойової батерії і то в часі війни, бо на це все було тільки дванадцять, хоч і завзятих, стрільців.

Рано гармаші заходилися коло коней. Колишній десятник австрійської артилерії Олеськів порядкував обозний запряг. М. Курах призначав коні до гармат. Дашкевич пішов до міста розшукати команданта станції з Коростеня, щоб дістати від нього панорами до прицілу гармат, телефонічні апарати, що їх вивезено з Коростеня, а далі скласти звіт полк. Коновальцеві. Віднайшов команданта станції з Коростеня і дістав від нього чотири прицільні панорами і два телефонічні апарати.