Розділ «Батерія СС у Запоріжців»

Запорізький Корпус був у тому часі найбільшою українською військовою частиною. Він постав з останків українських полків із часів революції.

Із колишніх українських полків багато полягло у боях із Советами, а ще більше здезертувало — і старшин і козаків. Ті, що залишилися, це були правдиві українські патріоти, які мимо всяких невдач і совєтсько-московської переваги хотіли боронити Українську Державність. 9 лютого 1918 року ті частини відступили з Києва на захід. Були там останки полків ім. гет. Б. Хмельницького, ім. гет. Полуботка, ім. гет. Дорошенка, юнацької школи, кінного полку ім. кошового Гордієнка. Ті війська по реорганізації, під командою отамана Присовського розбили совєтські війська коло Бердичева. По здобутті Києва 1 березня 1918 р. прилучено до них Слобідський Кіш Гайдамаків, доповнено усі частини охотниками і утворено Запорізьку дивізію під командою отамана Натієва. Запоріжців висла но на Лівобережжя, щоб прогнати совєтські війська із Лівобережжя. З кінцем березня поширено дивізію до корпусу. Командантом корпусу став отаман Натіїв, а начальником 1-ої дивізії був отаман Болбочан, який задержав рівночасно команду найбільшого 2-го пішого полку. І Дивізія була вповні зорганізована, мала три полки піхоти, полк кінноти і полк артилерії. ІІ дивізія була в стані організації, у якій числилися ті частини, які не входили до 1-ої дивізії.

Старшини і козаки Запорізького Корпусу були вороже настроєні до гетьманського перевороту, як і Січові Стрільці. Запорізький Корпус оминув роззброєння, здається, тільки тому, що під час перевороту був далеко від Києва.

Запоріжці прийняли Січових Стрільців радо і прихильно. Із Стрільців зорганізовано три сотні піхоти, з яких пізніше утворено курінь під командою сот. Сушка, дві сотні кулеметів і батерію.

Батерія увійшла в склад Запорізького легко-гарматного полку, яким командував полк. Парфенів, як 4-та батерія.

Була гаряча весна і літо на степах України, де дощ рідко падає. Були це гарні часи відпочинку для стрілецьких гармашів по полоні, боях з большевиками, по поневірці, по зложенні зброї у Києві.

У Слов’янську дістала батерія наказ стати на квартирах у селі Райгородку, яких 10 кілометрів від Слов’янська. Батерія не мала ні гармат, ні коней. Дістала тільки два кулемети і кільканадцять крісів.

Штаб корпусу робив заходи, щоб дістати гармати, коні. Команда полку виготовила відповідні вимоги, але гетьманський уряд таки не дав ні гармат, ні коней, загалом — нічого.

По наказу полку, батерія мала вправляти при гарматах 3-ої батерії імени сот. Савицького. 3-тя батерія була перед тим коло Бердичева у важких боях з большевиками. Поліг там командир батерії сот. Савицький і багато гармашів. Із цього часу батерія не мала відповідного числа обслуги, і звалася іменем поляглого свого командира — сот. Савицького.

Батерія СС, тоді 4-та батерія Запорізького легко-гарматного полку мала держати варту при гарматах 3-ої батерії і там харчуватися.

Гармаші заквартирувалися у селі Райгородок. Мешканці села спочатку ставилися з упередженням до гармашів. Селяни знали про гетьманський переворот у Києві. Прийняли гармашів, як військо Скоропадського, і боялися. Незабаром переконалися, що Стрільці не є приятелями нового уряду і відносини змінилися. Населення східніх окраїн України, над рікою Дінцем, а далі Гайдаром, полюбило Стрільців. Вечорами появилася в селі — „вулиця” — де сходилися хлопці і дівчата. Приходили туди і гармаші. Співали разом пісні. Гармаші вчилися слобідських пісень, а місцеві хлопці і дівчата вчилися стрілецьких та галицьких пісень.

Зайняття у батерії були легкі. Гармаші сходилися на збірку о 7-ій годині зранку. Відбувалася руханка, а часто замість руханки переходили січові вправи до співу, які д-р Кирило Трильовський уложив був для галицьких січових товариств. Це ішло веселіше, як військова руханка. По руханці була півгодини муштра, а далі вправи при гарматах, кулеметах. О 10-ій годині вправи кінчилися і гармаші ішли на ріку, де купалися, грілися на сонці, так до обіду. По полудні о 4-ій годині була збірка. Тоді переводжено військові виклади про касарняну службу, читання мап, міряння віддалень, керування вогнем батерії, рисування ситуаційних плянів тощо. Далі ішли виклади з історії України, з літератури або читалося книжки. Освітню працю провадив пор. М. Курах і гарно читав на голос книжки. Виклади, читання книжок відбувалися, звичайно, в садку, у затінку дерев. О 6-ій годині ввечорі читали денний наказ, далі гармаші були свобідні. Звичайно батерія має велику господарку, має багато коней і праці коло них. Батерія ж не мала коней, тож не було такої праці. По 6-ій годині ввечорі гармаші ходили по селі, співали пісні або читали книжки. Проте кожний робив, що хотів. Гармаші співали козацькі, стрілецькі і народні пісні, здається, із цілої України — від Тиси по Кубань. Літом приїхав до батерії в гості брат письменника Романа Купчинського, який був старшиною у легіоні УСС. Пробув у батерії біля десяти днів. За цей час навчив гармашів найновіших пісень, які співали УСС.

З Райгородка пересунено батерію до містечка Сватова Лучка. Містечко в степу. Недалеко пропливала ріка. Минали безжурні дні. За якийсь час 4-та батерія дістала польову кухню і двоє коней до кухні. Батерія почала провадити самостійну господарку. Це було багато краще. Почали варити подібно, як у Києві. На обіди були знову шницлі, галицькі пироги, а часом і борщ зі сметаною. Дівчата із села приходили з охотою помагати ліпити вареники. Штаб гарматнього полку пропонував спочатку старшинам батерії, щоб харчувалися у старшинській кухні полку. Стрілецькі старшини відмовилися від цього, мотивуючи, що в батерії є звичай, що старшини харчуються із загальної кухні. Коли ж батерійна кухня почала варити, то за якийсь час і полковий штаб з полковником Парфенівим перейшов на харчі до 4-ої батерії, бо стрілецька кухня варила краще, як полкова старшинська.

Господарські справи Запорізького Корпусу були невеселі. Гетьманський уряд, де міністром військових справ був ген. О. Рагоза, москаль, не давав потрібних грошей на утримання корпусу, не давав убрань, зброї. Корпус обганяв свої видатки з ощадностей, які поробив за часів Української Центральної Ради. Постачання корпусу видавало харчі або гроші на харчі, а платню (жалування) козакам не було з чого виплачувати. Здається, уряд гетьмана не давав потрібних грошей з тієї причини, що не довір’яв Запоріжцям і хотів щоб корпус за браком фондів, зброї — розійшовся, а бодай щоб став меншим. Запоріжці таки не розходилися. Це були охотники, а не військо, набране військовою бранкою. По трьох місяцях, коли вже прибув новий начальник дивізії ген. Бочковський, присланий гетьманським урядом, виплачено жалування гармашам-рядовикам і підстаршинам. Старшинам таки не виплачено. Старшини-гармаші 4-ої батерії дістали жалування за чотири місяці разом, прислано їм поштою до Білої Церкви, коли батерія у вересні вже перекала до Білої Церкви.

Гармаші не дуже журилися тим, що не мають грошей. Тютюн садили селяни по полях і гармаші діставали від селян листя тютюну. Отже обходилися і без грошей. Одностроїв не було. Стрільці мали ще добрі однострої, бо дістали ще за Центральної Ради у Києві Запоріжці були погано одягнені, бо однострої знищили у боях.

Містечко Сватова Лучка лежить при залізничному шляху з Харкова на Дон. Туди переїжджали з України ешельони російських добровольців на Дон до армії ген. Краснова — Денікина. Добровольці їхали озброєні, з гарматами, гарно одягнені. Діставали вони це все від гетьманського уряду або від німецької команди в Україні Боліло це Запоріжців, що гетьманський уряд видавав російським частинам те все, що їм самим було потрібно і висилав до Добровольчої армії на Дон, а для українського війська не було зброї, одностроїв, грошей.

Раз до Сватової Лучки заїхав мандрівний цирк. На представлення до цирку приходили Запоріжці, Стрільці і російські добровольці які стояли на станції у Сватовій Лучці у переїзді на Дон. Добровольці поприходили до цирку з царськими офіцерськими пагонами і з царськими відзнаками. В цирку Запоріжці і гармаші почали жадати від російських добровольців, щоб скидали царські пагони. Хтось іздер добровольцеві царські пагони. Почалася метушня в цирку. Офіцери добровольців почали стріляти з револьверів. Настала паніка. Публіка почала втікати. Кілька гармашів кинулося голіруч роззброювати добровольців. Серед цієї метушні гармаш Попович зі Стрийщини був смертельно ранений, а вістун Вишневський був легше ранений у ногу. Так поводилися російські добровольці в українській державі.

У серпні 1918 року батерія переїхала до Білокуракіна, коло Старобільська над річкою Айдарем. Призначений командир 4-ої батерії підполк. Еміліянів відійшов з батерії. Команду батерії обняв сот. Дашкевич. Батерія і далі вправлялася при гарматах 3-ої батерії. Усіх їздових вишколено обслуговувати гармати, кулемети, телефони, орієнтуватися по малі тощо. Гармаші читали книжки з батерійної бібліотеки, яку привезли із собою з Києва. Тепер купалися у прекрасному великому Айдарі. Дисципліна в батерії була добра, побудована не на страху перед карою, але на прив’язанні до старшин, товаришів зброї.

У серпні 1918 року уряд гет. Скоропадського переорганізував Запорізький Корпус. Корпус стягнено в одну дивізію. Заслужених у боях і при організації корпусу провідних командантів усунено або призначено на нижчі становища. Командира корпусу, отамана Натієва усунено з команди, чи може він сам по реорганізації відійшов. Полковникові Болбочанові відібрано команду дивізії і він обняв знову команду 2-го Запорізького пішого полку. У цьому полку був курінь Січових Стрільців під командою сот. Сушка. Через якийсь час відлучено 2-ий Запорізький піший полк від дивізії і перенесено на Чернігівщину.