Розділ «Офензива на Київ»

Почався тепер наступ на схід — на Київ. Українські війська, як ті, що були у Сарнах, так і Запоріжці, наступали проти большевиків спереду, а за ними посувалися німецькі війська.

За цей час совєтські війська зайняли залізничну лінію на схід Сарн, з Олевськом і Коростенем. Довелося знову відбивати утрачені станції. Гармати переставлено з обстрілом на схід. Пробойові ешельони, з гарматами спереду, рушили із Сарн на схід.

На станції Бородянка українська команда дістала відомості, що на півдні від залізничного шляху Сарни-Коростень посуваються на схід якісь війська. Команда СС дала наказ, щоб батерія вислала відділ гармашів-верхівців, щоб розвідати, що то за війська ідуть на схід. Хоч команда СС і хотіла організувати кінноту, але це ішло тяжко, було тільки кілька їздців. Вивантажено верхові коні і кілька коней від гармат. Відділ верхівців, у силі біля 30 шабель, вирушив під командою М. Кураха на розвідку. Коло містечка Макарова гармаші наткнулися на частини чесько-словацького легіону, які поспішно відступали перед німцями на схід. Чехи повідомили, що не мають ніяких ворожих намірів супроти українського війська, а відступають на схід, щоб не стрінутися з німецькими військами. Розвідка гармашів мирно розійшлася з чехами.

Станції Тетерів, Бородянку взято легко. Коростень здобуто боєм, у якому наші гармати обстріляли станцію. Станцію Бучу взято по залізничному шляху. Це була остання станція, яку здобуто у своєрідній тоді війні по залізничному шляху.

Перед місяцем на станції Буча демобілізувалася артилерійська бриґада, яка покинула фронт і пустилася їхати на схід. Більшість старшин цієї бриґади подалися у поблизьке село, де перебували під час цілої воєнної завірюхи.

У батерії СС було мало старшин, тож Дашкевич поїхав верхи з двома гармашами і підводою до цього села, попробувати, чи хтось зі старшин не схоче вступити до батерії СС.

У селі було багато старшин. Дашкевич відшукав командира гарматньої бриґади і представив йому справу. Був це генерал, який обіцяв зараз скликати старшин і спитає, чи хтось із них схоче вступити на службу до української батерії.

До школи зійшлося біля 40 старшин. Генерал пояснив, чому скликав старшин. Дашкевич вияснив справу та спитав, чи хтось не зголоситься до батерії на старшинські посади.

Старшини випитували, як маються справи на фронті проти Совєтів, чи це правда, що ідуть німецькі війська. Розпитували, які відносини є в українському війську, але ніхто не хотів вступити до батерії. Дашкевич попрощався з генералом і старшинами та вийшов із залі. На подвір’ї приступив до Дашкевича один старшина. Заговорив по-українськи. Представився — поручник Коморовський із Києва і заявив, що голоситься до служби в батерії. Добре і це. Старшини не носили тоді вже старшинських відзнак, були без відзнак. У залі говорили всі по-російськи, на питання Дашкевич відповідав по-українськи. Пор. Коморовський приніс свої речі. Один з гармашів відступив йому свого верхового коня, а сам сів на підводу. Так прибули на станцію Буча. Пор. Коморовський був призначений старшим старшиною у батерії.

Так із біля 40 артилерійських старшин зголосився до української батерії тільки один. Зовсім певно, більшість із них були українці. Не мали відваги вступити до українського війська, хоча і хотіли, бо не знали, що зробити із собою, на що зважитися. За цю свою нерішучість старшини царської армії платили своїм життям, бо тисячами розстрілювали їх збольшевичені солдати за намовою комуністичних аґентів. Та мимо цього, ті старшини-українці, не мали відваги рішитися, щоб піти до свого війська і воювати проти ворога — московських большевиків.

Під вечір команда військ видала наказ — усе військо раненько вивантажити з вагонів. Дальший похід на Київ мав іти пішим порядком, а не, як досі, по залізничному шляху.

Большевицькі війська окопалися над річкою Ірпень, щоб там загородити дорогу українським військам у поході на Київ.

Батерія дістала наказ виїхати на позицію — для обстрілу східнього берега ріки Ірпень.

Раненько вивантажено гармати, набійні скрині, коні, кухню і два обозні вози. Все ішло справно, так наче б батерія існувала не два тижні, а бодай рік. Усі старшини, підстаршини і гармаші були на своїх місцях.

Світало, батерія стояла у похідній колоні біля станції. Командантом батерії був сотник Роман Дашкевич[1]), старшим старшиною (першим офіцером в австрійській армії) по батерії — поручник Михайло Коморовський, командантом передків і запрягу — поручник Михайло Курах, командантом 1-ої чоти — хорунжий Олекса Пилькевич, 2-ої чоти — десятник Петро Кузик, від предків — бунчужний Василь Олеськів, командантом передків 1-ої чоти — вістун Іван Вишневський. Розвідча стежа — під командою старшого десятника Йосипа Вудкевича з двома розвідачами. Батерійна телефонічна стежа, справник, команданти гармат, старшини, підстаршини — усі були на верхових конях. Гармати, набійні скрині були запряжені в три пари коней. Батерія була зорганізована на австрійський лад.

Коли батерія стояла у похідній колоні біля станції Буча, випадково підійшов до батерії Отаман Симон Петлюра, який командував тоді Слобідським Кошем Гайдамаків і мав команду над військом цього відтинку. Залунала команда: „Позір!” — Сотник Дашкевич здав Отаманові звіт. Отаман С. Петлюра побажав успіхів у дальших боях. Батерія рушила у сторону ріки Ірпень.

На ріці Ірпень коло Северенівки большевики укріпилися і зустріли Гайдамаків гарматним і крісовим вогнем. Зав’язався бій. На допомогу Гайдамакам прийшли Січові Стрільці, які почали обходити большевицькі позиції. Батерія СС стала на позицію. Большевицькі війська відступили і більше до Києва не ставили опору. Українські війська рушили вперед — визволяти Золотоверхий Київ.