Розділ «Повернення 3-ої батерії з Трипілля до Києва»

В другій половині місяця січня батерія повернула з Трипілля до Києва з великими трофеями. Зі сходу наближалась до Києва совєтська армія. 22-го січня, в день проголошення Універсалу Соборности України на Софійській площі, 3-тю батерію вислано за ріку Дніпро на фронт у район Дарниці. Під кінець місяця січня частини Української Армії, обороняючи Київ, відійшли на правий бік Дніпра. 4 лютого 1919 року з боєм Київ залишено.

Від дня залишення Києва 3-тя легка батерія підпомагала 3-тій полк піхоти Січових Стрільців під командою сотника Чмоли і кінний дивізіон сотника Бориса, в боях за станцію Волинський Пост і за станцію Боярка, в боях за місто Васильків, за станцію Триліси, станцію Кожанку, станцію Фастів і Козятин.

Після залишення Києва, 3-тя батерія, на шляху свого відступу, в безпереривних боях, понесла великі втрати в людях і конях. Тому командування бриґади перевезло залізницею батерію для доповнення з району Вінницці в район Чорного Острова, де були інші дві батерії 4-го полку.

По кілька-тижневім відпочинку, в другій половині березня, батерія виїхала залізницею з Чорного Острова на фронт, у склад Проскурівської групи під командою полковника Івана Омеляновича-Павленка.

На станції Проскурів Головний Отаман Симон Петлюра з полковником Іваном Омеляновичем-Пав-ленком — оглянули батерію на площі перед двірцем (Ставка Головного Отамана була на станції Проскурів у вагоні).

Головний Отаман виголосив до гармашів коротку промову і побажав батерії успіху на фронті. Промова Головного Отамана дуже підбадьорила старшин і рядовиків батерії. Промову отамана репортери занотували і пізніше адьютант Головного Отамана, здається сотник Крушинський, при зустрічі зі мною дав її мені на письмі. Зміст промови був такий:

„Дорогі старшини, козаки, Січові Стрільці!

Вже від трьох віків український народ терпить у московській неволі. 22-го січня!918-го року Уряд України — Центральна Рада — скинув з народу України московськії пута рабства. Всьому світу заявив, що від нині хоче мати свою вільну державу, свої порядки, свої закони, в своїй хаті — свою правду. Наші предки гетьмани з військом-козаками і народом боронили волю України до упадку. За волю України вони воювали з татарами, з турками, поляками і москалями. Москаль поневоливши наш край, вже близько 300 літ їсть український хліб, з людей податок здирає, для нашого краю не будує ні фабрик ні доріг. Москаль пограбив наш багатий край, зруйнував наші пам’ятки державні — резиденції наших гетьманів: Чигирин, Батурин, Суботів, з могил гетьманів їх кості повикидав, свідків нашої державности і волі слід замітає. Нашого пророка Тараса Шевченка за докори на десять літ у Сибір був зіслав. Ми нащадки Запорожців маємо сьогодні знову війну з москалем, що під маскою комуни шахрайством і обманом всьому світу обіцює життя як у раю. То нічого, що ми Київ залишили, до Проскурова відступили, за пару місяців ми повернемо. Покищо хай народ наш побачить, що червоний москаль ще більш добро їх грабить. В боротьбі з віковічним ворогом не поможуть нам сльози, молитви, поклони низькі. Україні принесім жертви олтарні і кроваві битви. Тарас Шевченко в „Заповіті” нам подав: „Вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кровю волю окропіте.”

23-го березня, батерія маршем з Проскурова прибула до села Мосіївці, нав’язала передовсім контакт з піхотою, з командиром чортківського полку поручником Соколовським, (полк лічив коло 500 багнетів) і зайняла позицію на західній окраїні села, маючи вліво від себе ріку, а зправа високий густий ліс.

З 24-го на 25-го березня ворог вночі зняв тихо застави полку, а над ранком бриґада ворожої кінноти заатакувала полк і по короткім бою забрала нашу піхоту в полон. Ситуація для батерії була критична.

Відомо що по піхоті прийде черга на батерію. Відступати батерії вже було запізно, бо в марші батерія є безборонна і кіннота порубає обслугу, по-друге під обстрілом карабінів ворожих, коні в запряжках з гарматними передками не могли вже підїхати до гармат. Рішено боронитись, приготовитись і чекати… Чотири гармати — залізні потвори мовчать… Ворожа кіннота розвернутою лавою, махаючи голими шаблями, чвалом зближалась до батерії з криком: „Нє стреляй! Здавайсь!”…

Віддаль 500 метрів, вже 400, вже 300… Паль! — сказав командир батерії і старшини в ролі наводчиків, в тім хорунжий Микола Волошин, відкрили гураґанний вогонь картечами по кінноті. Кожне стрільно було цільне… Зліва і зправа батерії з малих рівців по два кулемети „Максим” рівнож косили кінноту безпощадно.

По 15-ох хвилинах… команда — од бій!.. Від диму з гармат впереді батерії не видно було, що діється. Коли вітерець відніс трохи дим угору, постав образ гідний пензля артиста-баталіста: Село горить… осідлані коні без їздців, дико, як шалені, бігають по полю, ближче на передпіллі батерії лежать побиті коні в різних позах, деякі живі ще пробують вставать, підіймаються на передні ноги і знову лягають, совєтські вояки поміж кіньми стогнуть і конають у муках.

„Дякую хлопці! Працювали Ви справно… робота чиста…” — сказав командир батеріі поручник Зарицький, втираючи рукавом піт з чола і далі додав: „Коли обслуга зіграна, хлопці браві, не злякаються і вірять у могучий вогонь своїх гармат — ніколи кіннота не сміє здобути батерію.” „Слава командирові!”

— крикнули Січові Стрільці-гармаші на ввесь голос, аж відгомін відізвався у близькому лісі. В батерії — два стрільці ранені від куль. Із-за лісу під’їхали передки і батерія, знявшися з позиції, від’їхала до станції Богданівці, куди прийшла вже нова наша піхота на поміч батерії для дальшої боротьби в обороні Проскурова. Праворуч від села Мойсіївці на південь, фронт тримала Інженерська Юнацька школа з Кам’янця Подільського. Бій з ворожою кіннотою 3-тя батерія мала в день Св. Благовіщення, 25-го березня 1919 року.

Літерат, сотник І. Зубенко написав книжку „Мученики і Лицарі”. У цій книжці помістив він статтю: „Благовіщення” 3-ої батерії Січових Стрільців в селі Мосіївцях.

По упадку Проскурова в місяці квітні, з частинами піхоти, батерія з боями відійшла за ріку Збруч в Галичину, в район міста Гусятина. За Збручем три батерії 4-го гарматного полку з’єдналися разом. Полк квартирував у селі Іванківці. біля міста Скали.

На позиції, вздовж Збруча, боїв великих не було. Большевики Збруча не форсували. Час використано для упорядкування батерій і реорганізації частин піхоти. 29 травня Гол. Отаман Петлюра і командант відтинку фронту Чортків отаман Оробко переїздили через с. Іванківці і перевели на майдані перегляд 4-го гар. полку.