Розділ «Батерія бере участь у боях»

За якийсь час полк. Коновалець закликав Дашкевича і спитав, чи гармаші можуть вислати одну гармату на плятформі, здібну до бою з обстрілом по залізничному шляху. Дашкевич заявив, що гармаші приготують гармату до бою. Гармату треба було вислати, щоб батерія набрала поваги, що є здібна до бою. Війна, — треба робити все можливе.

Гармаші втягнули гармату не на „площадку”, а до вантажного вагону. У передній стіні вирубали отвір на гирло гармати, під кінець ляфети підрубали підлогу, щоб при вистрілі був опір для гармати. Стіни вагону обложили тюками соломи, щоб було безпечніше від куль і тепліше. Нанесли набоїв. Гармата була готова до стрілу.

З першою гарматою поїхав О. Пилькевич, як командант, Коваль вишколений австрійський гармаш, як „наводчик” і чотири семінаристи. Зголосився до цього ще один старшина російської служби, який до батерії не належав.

Вагон з гарматою поставлено перед паровіз. За паровозом у вагонах була піхота. Перший пробойовий ешельон був готовий. Батерія почала воювати, на велику радість усіх гармашів.

Командування обдумало нову тактику війни по залізниці. Поїзд мав під’їздити до станцій, оскільки на станції був опір, гармата мала відкрити вогонь; а піхота мала вискочити з поїзду і здобувати станцію. Також і поза залізничними станціями упляновано цим способом воювати з большевиками.

На радість усіх гармашів стрілецька гармата мала вступити у бій. Станцію Коростень взято з боем, де стрілецька гармата віддала свої перші стріли. Поїзди з урядом, стрільцями, гайдамаками в’їхали до Коростеня.

Воювання гарматою з вагона виявилося добрим, тому в Коростені приладжено тим самим способом як і першу гармату, дальші три гармати. Три гармати були звернені обстрілом на захід, а четверта на схід. Гармати могли боронити ешельони від наглого наскоку большевиків. Це було добре, бо можна було завжди сподіватися наглого наскоку. Усі чотири гармати були готові до бою.

Під час цього команданти гармат, які були вишколеними гармашами австрійської служби, привчали молодих семінаристів, як обслуговувати гармати, а коли було потрібно, то стріляли на ворога.

Семінаристи виявилися ідейними, слухняними і здібними гармашами, хоч і не знали військової „парадної” муштри, ані військових уставів.

Із Коростеня ешельони рушили на захід. Спереду пробойові ешельони з піхотою, а перед паровозами гармати, готові до стрілу. Станцію Коростень залишено. За якийсь час цю станцію знову зайняли большевики. Малі станції займали СС і Гайдамаки легко, але за вузлову станцію Сарни прийшло до більшого бою. Гармати обстрілювали станцію, а піхота здобула. Збольшевичені війська чатинно зложили зброю, або розбіглися по околиці.

У Сарнах на станції скупчилися СС і Гайдамаки. Прибув і український уряд. Для забезпечення вислано застави по залізничних шляхах, які розходилися з Сарн на захід у напрямі Маневичі-Ковель, на північ у напрямі на Колки-Лунинець, на південь у напрямі на Рівне, на схід у напрямі Олевськ-Коростень. Усі ті міста були зайняті большевицькими військами з австрійсько-російського фронту.

Кожна така застава складалась із гармати у вагоні, чоти або більше піхоти і одного або двох кулеметів. Усі чотири гармати були в боях або готові до бою. Все це було по залізничних шляхах, а в більшості таки на залізничних колесах.

Гармати могли воювати у вагонах, але вивантажити батерію і стати на позицію в одвертому полі, до цього ще багато бракувало. Замало було людей у батерії, замало коней. Не було артилерійського запрягу для коней, а тільки обозний.

Гармаші, які не були коло гармат на заставах, докладали старань, щоб приєднати до батерії нових добровольців і дістати більше коней. Багато колишніх полонених австрійської армії ішло на захід. Були вони нужденні, виголоджені, переходили фронти, щоб дістатися до Австрії. Їх ніхто не затримував — ані українські, ані московсько-большевицькі війська. Гармаші розшукували поміж ними українців і приєднували до батерії. Українці-полонені, звичайно годилися вступити до батерії. Батерія росла, мала все більше людей, які скоро зживалися з усіма. По станціях гармаші шукали за сіном, соломою, вівсом для коней, бо для гармаша, чи кіннотника найважливіша справа — це кінь. У Сарнах приєдналися до батерії, між іншими, пізніші добрі старшини, чи підстаршини — Антін Траска, Терлецький, Копцюх, Жичинський, Домарадський, Волох та інші.

У Сарнах гармаші довідалися, що недалеко від міста є артилерійський склад з усяким артилерійським добром. Не знати було, в чиїх руках той склад був і чи управа складу схоче видати те, що було батерії потрібне. Тому до складу вибралися — Дашкевич, Курах, Олеськів і кількох гармашів — всі узброєні. Завідуючий складом погодився видати все, що гармаші виберуть. Там вибрано артелерійський запряг на цілу батерію, щоправда старий. Вибрано багато сідел на коні, телефонічних апаратів та інших потрібних речей. Усе це списано і видано завідуючому складом посвідчення, що 1-ша батерія СС ці речі дістала. Це все привезено на станцію в Сарнах. Запряг, сідла, дібрано на коні. Дві розвідчі патрулі дістали телефонічні апарати і потрібні звої телефонічного дроту. Тепер вже можна було таки в порядку запрягти коні до гармат, надійних скринь та осідлати коні. Подорозі вдалося роздобути ще 26 військових коней. Це відбувалося різно. Напр., гармаші знайшли два гарні військові коні, якими послуговувались два полонені українці із Закарпаття — Кілійчук Іван і Дмитро. Обидва брати погодилися з кіньми перейти до батерії. Батерія дістала двох нових, добрих гармашів, які змінили семінаристів від коней, і ще два гарні коні. У Сарнах були військові магазини з харчами. Із цих магазинів батерія дістала багато консерв, так що врешті була забезпечена харчами на довгий час. Кухня варила добре і багато. Господарська частина батерії працювала добре.

Український уряд чекав у Сарнах на повідомлення з Берестя, де 9 лютого 1918 року заключила Україна мир з Німеччиною, Австрією, Туреччиною і Болгарією. Уряд сподівався, що прийде до умови про військову допомогу для України від Німеччини і Австрії.

Застави з гарматами забезпечували доступ до Сарн.

На шляху у напрямі на Ковель-Маневичі якийсь ешельон із салдатами з фронту хотів пробиратися на схід, та натрапив на стрілецьку заставу. Застава отворила вогонь з гармат. Поїзд почав утікати назад в сторону станції Маневичі. За ним у погоню пустилася гармата під командою О. Пилькевича. Гармата у вагоні в’їхала на станцію Маневичі. На станції було вже німецьке військо, яке привітало гармату Пилькевича, як перших українських вояків. Так українське військо стрінулося з німецьким військом, яке згідно з умовою у Берестю, ішло на Україну.

О. Пилькевич вернувся з гарматою назад на станцію Сарни і повідомив, що у Маневичах стрінув німецьке військо. На другий день німецькі ешельони прибули на станцію Сарни і нав’язали зв’язок з українським командуванням і українським урядом.