Розділ «Бої на Лівобережжі і під Києвом»

Серед таких невідрадних обставин у запіллі довелося українській армії зводити бої на Лівобережжі.

Під час війни запілля тісно зв’язане з фронтом. Якщо у запіллі є непорядки, то військо на фронті не витримує тиску ворога, і навпаки, якщо військо на фронті не витримує тиску ворога, відступає, то в запіллі, або й у цілій державі починається безладдя, заворушення, чи революція. Так воно є, і тому ворог старається викликати у запіллі замішання, безпорядки, революцію, висилає літаки з бомбами. Треба дуже виробленого народу, щоб зрозумів, що вітчизна є в небезпеці і треба робити все, щоб ворога, мимо невдач таки розбити. Український народ до таких вироблених не належав.

„Совєти” старалися робити замішання у запіллі української армії, висилаючи агітаторів, які організували повстання, саботажі, агітували проти Директорії. Відносини у запіллі впливали на те, що фронт не витримував, хитався, українська армія, щоправда з боями, але відступала під ударами совєтських військ. Українські війська на фронті тратили віру в перемогу.

У бою під Мотовилівкою авангард СС, одна сотня піхоти, чотири кулемети і одна гармата стримували ворога, який удесятеро був численніший і сильніший, але тоді у Стрільців була віра, було переконання, що вони переможуть. Тепер цієї віри не було, а навпаки, усіх огорнула чорна зневіра, апатія, а січневі морози робили своє. Військо без віри у перемогу, без віри у свою перевагу над ворогом — і без бою вже переможене. Так воно є завжди, так воно було й тоді.

Найсильніші совєтські наступи ішли з півночі, з Москви. Червоні зайняли Чернігів, Бахмач і посувалися на Київ.

Командування українською армією висилало на фронт одну військову частину за другою. 27 січня 1919 р. вийшов на фронт найкращий 1-ший піший полк С.С. під командою пол. Івана Рогульського, який обняв команду над усіма військами цього відтинку фронту. Вирушив і 4-ий піший полк, виїхало сім батерій СС. По великих боях на північ від Броварів українські війська відступили. І далі не вдалося стримати наступів совєтського війська. На фронті запанувала дезорганізація. Не можна було привернути боєздатности частин. Все це були наслідки переваги ворога і непорядків у запіллі.

Совєти встигли вже зорганізувати велику армію, воювали зброєю, а крім цього агітацією, пропагандою. Большевики звичайно розстрілювали полонених, а передусім старшин. У наступі на Україну в зимі 1919 р. пустили частину полонених додому з посвідками „по демобілізації армії Директорії відпускається такого і такого додому.” Цих звільнених відправили назад на лінію українського фронту. Багато таких полонених, навіть старшин, появилося з такими посвідками на фронті і в Києві. Цим способом Совєти робили пропаганду, щоб українські вояки ішли в совєтський полон, бо їх пустять додому. Інших полонених не відпускали додому, а судили і стріляли. Совєти уміли деморалізувати супротивні війська, бо війну вони провадили уміло пропагандою і зброєю.

Українські війська відступали. Коло Броварів на Лівобережжі, уже недалеко Києва ішли завзяті бої який тиждень. Часто батерії своїм вогнем і то з прямого прицілу крили відступ піхоти. Серед цієї метушні і тяжких боїв розсипалася 4-та батерія СС хор. Пилькевича. Змобілізовані гармаші рядовики цієї батерії розбіглися. Батерія могла пропасти, але в батерії був старший десятник Дмитрах зі Щиреччини коло Львова, один з перших 12 гармашів. Він не дав батерії пропасти. Кільканадцятьох гармашів галичан, які залишилися при батерії, посадив на гарматні коні і з усім батерійним майном приїхав до Києва. Батерію навантажено на потяг і відвезено на станцію Голендри біля Козятина на переформування. Батерію хутко доповнено гармашами і вона стала знову боєздатна.

При відступі з Чернігова старшини-гармаші з Чернігова зорганізували одну легку батерію, яка мала три гармати. У цій батерії було біля 30 старшин, а тільки частина рядовиків. Старшини були їздовими. Старий, ще з царських часів, полковник Михайлів поводив передніми гарматними кіньми. Батерія брала участь у боях від Чернігова до Києва. Штаб Дієвої Армії приділив батерію у розпорядження гарматної Бриґади СС. Батерію залізницею відіслано також на станцію Голендри. Ця батерія була небоєздатна і треба було її зліквідувати, але тих біля 30 старшин були для Гарматної Бриґади СС великою цінністю. Цих старшин пізніше розподілено по батеріях СС, відповідно до їх військових ступенів. Деякі були призначені командирами батерій СС, а полк. Михайлів був призначений командиром 5-го гарматного полку.

Київ евакували, бо не було надії утримати його. На станції завантажено у вагони майно Гарматної Бриґади СС і батерій, які були небоєздатні. Решта батерій лишилися далі на фронті.

Машиніст паровоза, який брав участь у бою під Мотовилівкою, зголосився у полк. Дашкевича з пропозицією, що він зі своїм паровозом є до повної диспозиції стрілецької артилерії і готов відвозити з Києва артилерійські ешельони. Штаб бриґади цінив дуже цього машиніста. Під Мотовилівкою у бою він один лишився на паровозі. І ось тепер, коли були труднощі з паровозами в Києві, він знову зголосився. По здобутті Києва 14 грудня 1918 р., йому, як помічникові машиніста, хотіли відібрати прекрасний паровіз„С” (від поспішного потягу). На просьбу Гарматної Бригади, за заслуги піднесено його до стану самостійного машиніста і залишено на паровозі, на якому він був у бою під Мотовилівкою. Тож тепер, коли евакували Київ, він знову став до диспозиції стрілецької артилерії і відвозив артилерійські ешельони на станцію у Голендрах.

Стрілецька група, яка здержувала московські совєтські віська, які наступали на Київ із півночі, з Бахмача, держала фронт у Дарниці і Слобідках. Це безпосередні доступи до Києва зі сходу. Стояло там на позиціях сім батерій. Цей фронт треба було за всяку ціну тримати, щоб дати можливість відступити стрілецькій групі полк. Сушка, де було три батерії. Дві батерії поставлено на позиціях у Києві у Царському саді з обстрілом на схід, через Дніпро, щоб прикривали відступ українських військ з Лівобережжя через Дніпро. Серед таких настроїв у війську та апатії, яка тоді панувала в українській армії, не сила було утримати Київ.

Уночі з 4 на 5 лютого 1919 р. стрілецька кіннота, як остання, залишила Київ.

Українські війська творили фронт на захід від Києва.

Група СС з-під Полтави відступила і переїхала на північний фронт та зайняла позицію на північ від Коростеня, не допускаючи совєтські війська з півночі, від Мозира. У цій групі лишилася 2-га батерія СС під командою підполковника Кураха, який хоч був назначений командиром 1 гарматного полку СС, але не міг покинути своєї 2 батерії. Середня Група СС боронила шлях на Житомир. Південна група СС боронила дорогу на Хвастів. Під Києвом стояло шість батерій СС на позиції. Близько два тижні Стрільці відбивали совєтські наступи та пробували наступати на совєтські позиції. Совєти стягали підкріплення і 16. лютого 1919 р. ударили на південну групу СС, яка не видержала совєтського наступу. У цих боях, найбільші втрати мав 3-тий піший полк СС. Він утратив біля 500 стрільців убитими, раненими і полоненими. Батерії відступили в порядку. У бою граната розірвала одну гавбицю тяжкої 6-дюймової батерії, поранила кількох гармашів, а командир батерії сот. Бугрим був легко контужений.

На станції у Голендрах порядковано гарматні полки, доповнювано батерії, щоб усі були боєздатні. Батерії стояли по селах на квартирах.

Артилерія СС зі своїми 18 батеріями, які мали 70 гармат, чи гавбиць різного типу, була завелика у порівнянні з піхотою СС. Команда Корпусу СС хотіла помогти Українській Галицькій Армії в облозі Львова артилерією, передусім тяжкою, яка була потрібна при облозі, та панцерними автами, потрібними у вуличних боях. Команда Корпусу СС дала наказ вислати кілька батерій під Львів, передусім тяжкі гармати, які на лихих дорогах східньої України тяжко було тягнути, а тому, що війна з Советами була рухова, тяжкі гармати тяжко вживати в боях.

У Голендрах упорядковано 2-гий гарматний полк СС під команою сот. Володимира Зарицького, у складі двох легких батерій, 4-тої під командою сот. Мозаревського і 5-тої під командою сот. Грузінського та напівтяжкої 48 лін. батерії під командою пор. Білинського. Упорядкований полк вислано під Львів. Разом з 2-гим гарматним полком виїхала частина тяжкої стрілецької артилерії під командою сот. Бутрима. Була це батерія, складена з двох гавбиць 6-дюймових і двох гармат далекострільних,42-лінійних. У цих батеріях було 8 легких 3-дюймових гармат, чотири 48-лінійних гавбиць, дві 6-дюймові гавбиці, 2 далекострільні 42-лінійні гармати. Під Львів виїхало 17 різних гармат або гавбиць. Ці чотири батерії обслуговувало 24 старшини, 660 стрільців гармашів і 380 коней. Разом із цими чотирьома батеріями вислано потяг гарматної амуніції. Крім цих батерій Корпус СС вислав під Львів і панцерні авта.

Упорядковано третій гарматний полк СС під командою підполк. Олександра Голубаева, у складі трьох легких батерій і 4 гарматний полк СС під командою сот. Інкова у складі двох легких і одної гавбичної 48-лін. батерії.