22-го жовтня 1945 року сотня вирушила в похід, несучії зі собою набагато більше сталі й олива як звичайно. Перед вели стежа і зв'язковий, потім ішов сотенний із почтом, а за ним стрілецьким порядком маршувала сотня, готова до бою навіть у такому певному терені, через який проходила. Вона розтяглася майже на милю і звивалася в поході так само, як і польова дорога, що вела до Жогатина.
На коні сотенного, як звичайно, їхав стрілець Перець, але кінь чомусь не хотів іти рівно, цілий час брав уліво й витанцьовував.
Сотня тяглася довгим вужем.
А тим часом природа звільна готувалася до приходу зими. Все більше й більше жовкло листя, сіріли поля, але сонце ще добре пригрівало, а в повітрі снувалося павутиння.
Бабине літо…
Повстанці порозпинали ковніри, позакачували рукави й час від часу перекидали зброю та важку амуніцію із плеча на плече. Коли минали села, населення стояло на подвір'ях і привітливо махало їм руками. Найбільше були вдоволені малі хлопчаки, які так дуже люблять романтику. Часами й вони докопували великих геройств.
Сотня звернула на доріжку в напрямі Доброї і Ляхови. Хоч про місце акції не було згадки, всі догадувалися, що то може буги Кузьмина. Це село лежало в долині по обидвох берегах річки, при головній дорозі поміж Сяном і Бірчею. Не було велике - всього біля трьох сотень дворів. Колись тут жили й українські, й польські родини, тепер - лише польські й було кілька мішаних родин.
Доїзд із Перемишля до ворожої бази в Бірчі ставав із кожним днем важчий, бо про це ретельно дбали сотні Бурлаки, Ластівки і Крилача. Для забезпечення собі другого доїзду до Бірчі зі Сянока поляки вирішили за всяку ціну створити нову базу в Кузьмині, й упівська розвідка донесла, що за кілька днів прибувають до цієї місцевости великі ворожі з'єднання, щоб підсилити ті відділи, які в ній уже квартирували. Розвідка повідомила також, що ворог добре розбудував кулеметні гнізда й артилерійські становища, забезпечивши себе головним чином від лісу, який тягнувся попри Ляхову, приблизно на віддалі однієї милі від села.
Ввечері сотня слухала бойовий наказ командира Громенка:
- Сьогодні відбудеться наступ на Кузьмину. Наступатимемо з півдня, тобто з гори чистим полем до села. Вечір досить ясний, і це може утруднити наші дії. Якщо ворог нас помітить, треба буде бігцем дістатися до Кузьмини. Всі мусять тримати добрий зв'язок і координувати акцію.
Дальші накази давав бунчужний Соколенко. Він зарядив маскування світлих і дзвінких речей, потім розпитав про наявність амуніції та бандажів, а вкінці розставив на певні місця санітарів і їхню допомогу.
Хребтом високої, але ще не ораної гори сотня обходила Кузьмину і була набагато ясніша, як повстанці сподівалися. Йшли стрілецьким рядком, і коли перший рій сотні вже доходив до кінця села, то останній щойно зршнявся з першими хатами. Тут звернули праворуч і скерувалися в долину. Поле наступу було дуже погане, але єдиноможливе.
«О Боже! Чому той серп на небі не сховається за хмару?» - подумав Чумак.
Тимчасова по зв'язку пішов ледве чутний наказ:
- Наступати якнайтихіше!
Кожний посувався скулений майже вдвоє в напрямі села, але схід у долину ставав щораз прикріший. Відділ можна було легко зауважити, але ворог на диво не стріляв. Очевидно, стежив за лісом, бо, мовляв, повстанці могтимуть наступати тільки із нього.
Раптом на лівому крилі пролунав постріл і зразу ж після цього почувся голосний наказ:
- Вперед!!!
Із гримлячим «Слава!» на устах відділ зірвався на рівні ноги й пішов у наступ. Хтось міг би здивуватися, чому було подано такий наказ. Адже наступали військові професіонали, які знали добре, що затриматися на тій чистій горі й дати можливість ворогові відкрити оборонний вогонь означало певну смерть цілої сотні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УПА у вирі боротьби» автора Борець Юрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 11. НА КУЗЬМИНУ“ на сторінці 1. Приємного читання.