Розділ «КОМЕНТАРІ»

1648

1* Думка літописця, що посполиті перед 1648 р. нібито «жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках», суперечить історичній правді. Твердження літописця заперечують опубліковані й архівні історичні джерела, актові матеріали. Навіть сучасники-іноземці, що були на Україні в той час, такі, скажімо, як Г. Боплан, Н. Ганновер, С. Грондський, В. Коховський, В. Московський, у своїх працях пишуть, що становище українського селянства у 30 — 40-х роках XVII ст. було важке, панщизняні повинності зростали рік у рік.

2 * Оповідання про викрадення листів Хмельницьким у Ілляша Караїмовича або у Барабаша, поширене в українській історіографії кінця XVII — початку XVIII ст., слід вважати літературною конструкцією, створеною уявою пізніших істориків, літописців, або ж воно є, як у народній думі, витвором народної фантазії. В його основу, очевидно, лягли події 1646 р., коли польський король Владислав IV надав у Варшаві представникам козацької старшини (серед якої були Б. Хмельницький, Іван Барабаш та Ілляш) привілеї і гроші на виготовлення човнів, готуючись до війни з Туреччиною, або ж і ті привілеї короля, якими він затвердив за Хмельницьким хутір Суботів (Я. І. Дзира, Українська історіографія другої половини XVII ст. та перекази про Богдана Хмельницького. — Історіографічні дослідження в Українській РСР, вип. l, К., 1968, стор. 178 — 186).

3 * Головний штаб польсько-шляхетської армії на початку війни розташувався у Корсуні, а не в Черкасах, як твердить літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, К., 1954, стор. 129).

4 * Помилковим є твердження Самовидця про те, що реєстрові козаки, які виступили проти своєї старшини на Кам’яному Затоні, також «и піхоту німецькую, в чолнах будучую, викололи и покидали в Дніпр». Як твердять дослідники, німецької піхоти в польсько-козацькому війську, що вирушило Дніпром проти Б. Хмельницького, не було. Очевидно, Самовидець має на увазі чужинців, що були на службі в королівській армії і козацьких реєстрових загонах (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 125 — 129; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 192).

5 * За свідченням окремих польських сучасників, С. Потоцький помер ще у козацькому таборі (Жерела до історії України-Руси, т. VI, Львів, 1913, стор. 111).

6 * Битва під Корсунем відбулася 16(26) травня 1648 р., свято «Тройці» було 21 травня. Таким чином, автор допускає помилку, заявляючи, що згадана битва була «на том тижню по святой Тройци» (Н. Горбачевский, Археографический календарь на две тысячи лет, Вильна, 1869, стор. 7, 34).

7 * Релігійного гніту зазнавали передусім православні українці Правобережної та Західної України, а також населення Білорусії. Православна Київська митрополія, яка була відновлена зусиллям гетьмана П. Сагайдачного, в 20 — 40-х роках XVII ст. вела досить активну і незалежну політику. \169\

Щодо становища церкви у Чернігові, де, мовляв, уніатські «архим’андритове один по другом зоставали», то це твердження літописця не відповідає дійсності. У XVII ст. зафіксовано тільки один випадок, коли в Чернігові К. Ставровецький (1628 — 1648) був уніатським архімандритом, до того ж формальним, другий архімандрит М. Оранський лише встиг отримати від короля Владислава цю посаду. Його наступник І. Мещеринов знову був православним архімандритом (А. Верзилов, Униатские архимандриты в Чернигове. — Труды Черн. губ. арх. ком., вып. 5, Чернигов, 1903).

8 * Після перемоги під Корсунем Хмельницький прибув спочатку до Білої Церкви, а потім до Чигирина, де зупинився на короткий час, а не до Пилявців, як свідчить літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 130).

9 * Польсько-шляхетську армію у битві під Пилявцями очолювали Домінік Заславський-Острозький, М. Остророг і О. Конецпольський (Документы об освободительной войне украинского народа 1648 — 1654, К., 1965, стор. 114).

10 * У битві під Пилявцями на боці Хмельницького брав участь лише невеликий татарський загін. Головні татарські орди прибули під Пилявці після перемоги Хмельницького (Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов, т. l, K., 1898, № 66, стор. 321).

11 * Повертаючись з-під Замостя, Хмельницький наприкінці грудня 1648 р. прибув до Києва, а потім до Чигирина (Документи Богдана Хмельницького (1648 — 1657), К., 1961, стор. 87 — 90).

12 * Гетьман Б. Хмельницький одружився з Г. Чаплинською перед тим, як він повернувся з-під Замостя, хоча чутки про це друге одруження гетьмана поширювались навіть до пилявецької битви (Микола Петровський, Нариси історії України,.., стор. 196, 197).

1649

13 * 1649 р. магнат Адам Кисіль залишався брацлавським воєводою, і лише весною 1649 р. його було призначено київським воєводою (Документи Богдана Хмельницького, стор. 103, 105, 114).

14 * у Переяславській раді під час переговорів з Польщею не брали участі деякі полковники і сотники. Король передав Хмельницькому через своїх комісарів булаву і прапор. Самовидець помилково вважає, що гетьман одержав також бунчук, бубни і привілеї на вольності. Завдання польських комісарів було досить тяжким, оскільки Хмельницький у цей час вів незалежну політику (Воссоединение Украины с Россией, Документы и материалы в трех томах, т. II, 1648 — 1651, М., 1954, стор. 105 — 113).

15 * Справжньою причиною збройного виступу широких народних мас, їх влиття до козацького війська був нестерпний соціальний і національний гніт, важкі повинності, різноманітні утиски і знущання з боку польської шляхти, орендарів, єзуїтів, а не мета наживи, грабежів, збагачення, як пише літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 13 — 334; Ф. П. Шевченко, Політичні та економічні зв’язки України з Росією в середині XVII ст., К., 1959, стор. 15 — 39; Документи Богдана Хмельницького (1648 — 1657); Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 203).

16 * У зборівському поході військо Хмельницького нараховувало 360 тис. чоловік (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 161).