Розділ «РОКУ 1669»

Демко Многогрішній, будучи наказним гетманом от Дорошенка за тое поставлен 5, же он найпершей отступил от Бруховецкого, здрадивши 6 его. А хочай Бруховецкій марне згинув, на тое не уважаючи, жеби и его тое не споткало, себі гетманства жичачій 7, назбирал компанії з литви, ляхов и иних немало, жеби оному зичливими били, и изобравши усю старшину поблиз себе задніпрскую до Новгородка, и приказал оним, жеби собі цалого гетмана настановили, не сподіваючися на оборону гетмана Дорошенка. Що старшина, будучи у дворі зачинени, которих было 8 омаль, а при Многогрішном немало его компанії, и боячися що болше мовити, але пошовши гуртом, просили его Многогрішного, жеби он над ними гетманом был. Чого он отмовлявся, як старая дівка хорошого жениха, бо того сам потребовал 9 и позволився на тое 104, которому и присягу виконали на послушенство. И так зараз послов своїх до его царского величества послал, просячи, жеби знову приняти били попрежнему, що и одержали. И знову рада была в Глухові, на \107\ которой князь Ромодановскій был, и статї новіє постановили. И от того часу юже воеводам приказано, жеби ні во що не втручалися, и воеводи тилко в Києві, Чернігові, Ніжині и в Переясловлі 105 зоставали, и то нічого не беручи у людей, але усе на гетмана злїцено.

5 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «поставлен».

6 Там ж е: «зрадивши».

7 У вид. Бодянського: «зичачи», у сп. Судієнка і Козельського: «жичачи».

8 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «было».

9 Там же: «требовал».

И так 1 знову присягу виконали на подданство его царскому величеству. И от того часу Демко гетман усе Задніпря квалтом до себе 2 приворочал, турбуючися болше року, покуля всі городи до него ся прихилили.

Тоей же зіми, видячи Дорошенко гетман, же орда кримская почала прихилятися до запорожцов, а ему незичливо становитись 3, умислил тое з своїми совітниками, жеби ся цале поддати турчинові, як волохи и мултане, и послал с тим послов своїх Портянку 106, просячи о санджаки. На которое его поселство цар турецкій, задержавши Портянку, присилает от себе чауса, на которого приезд збирает раду Дорошенко в Корсуню усіх полковников и старшину. В которой раді усі кричали, не хотячи подданними бити турчинові, але он тим вімирался 4, же тилко на хана и султанов з жалобою посилал, же не хотят ему помогати, але еще на него з запорожцами встают, и так згоду прамую з цісаром турецким принял 5. И так в той раді, подишовши Козаков, яко простих людей, и из позволеніем 6 усей тоей ради, принял того чауса 7, посла турецкого, и що хотіл, тое з ним трактовал. И постановивши все, судю своего Білогруда послал напевное о санджаки, о чом чернь не знала, о которих он мало дбал, маючи при собі піхоти 8 килка тисяч и коммонника компанії 9 немало. Которая рада зараз на початку того року была зимою великих мясниць, и зараз того ж часу послал знову своїх послов до турчина при том же чаусі, юже поддаючися вічне и просячи, жеби оному прислано санджаки. Бо турчин не позволяв ся сквапливе оного приймати, видячи нестатечность козацкую, же жадному монарсі слушного подданства не додержуют, и тое оним послом вимовлял, же: «я по вас не посилалем, ані теж вас барзо потребую; ежели щиро жадаєте помочи от мене, жебим вас боронил от ваших неприятелей, тое на вашу прозбу могу учинити; але тое собі уважайте, жебисте ви додержали своей вірности, бо я не король полскій, ані цар московскій, ані король венґерскій, которих вы ошукивали и издрадили свою ж віру; на вашу прозбу тое 10 учиню, \108\ же вас прийму, але жебисте ся держали, бо ежели не додержите, сами обачите, що з вами чинитись будет». И так позволив ся дати санджаки, с которими санджаками при Білогруді посилает чауса. Того ж року, зараз навесну, запорожци, затягнувши орду з солтанами, вишли на Дорошенка.

1 У вид. Бодянського: «там».

2 У сп. Судієнка: немає «до себе».

3 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «ся становити».

4 У сп. Судієнка і Козельського: «вимгрался», у вид. Бодянського: «ся вымірал».

5 У сп. Козельського: немає «турецким принял», у вид. Бодянського: «й так згоду примую (тобто приймає. — Я. Д.) з цесарем», у сп. Судієнка: «пріймую з царем турецким», у сп. Козельського: «прималую з цесаром».

6 У вид. Бодянського: «за повелініем», у сп. Козельського: «повелением».

7 У сп. Судієнка: «часу».

8 Там же: пропущено «піхоти».

9 У вид.. Бодянського: немає «компанії».

10 Там же і в сп. Козельського: немає «тое».

О которих приході увідомившися, Дорошенко полки рушил и розно коло Чигирина поставил 1, але скоро зближилася орда с козаками. Того ж часу зараз полки почали ся схиляти 2 до запорожцов и до орди, юже не сподіваючися, жебы орда міла зоставати при Дорошенку, того не знаючи, же он послал по санджаки, отдаючи Україну в подданство. И так полки пристали: Корсунскій, Уманскій, Білоцерковскій, Паволоцкій, Браславскій, Могилевскій, над которими старшим был Суховіенко. Гетман 3 Дорошенко, видячи, же юже тіе полки от оного отступили, аже маючи при собі піхоти своеволной тисяч з шесть и коммоника компанії, и тому запобігаючи, жеби и тіе полки останок, тоест Черкаскій и Каневскій, от него не отступили а сподіваючися от турчина з санджаками, — вишол з тими войсками, при нему зостаючими, ку Каневу. И скоро толко 4 переправил Рось реку, у селі Конончи, зараз оного там осадили орда с козаками, где зоставал в осаді недель пять, маючи докуку от татар и Козаков. Але скоро притягнул чаус с посланцями Дорошенковими до Сороки на Дністр, того ж часу послал двох турчинов с козаками до султанов, которіе противко Дорошенка воевали, и зараз татаре тих Козаков постинали, а турчинов Суховіенко до вязеня узял 5. Однак же за росказаням того чауса, солтани з ордами отступили от Дорошенка и пойшли в Крим, а козаки повернули ку Уманю, и Суховіенко здал свой уряд Михайлові Ханенкові, полковникові уманскому. А Дорошенко з войсками своїми рушил спод Канева ку Лисянці, знову приворочаючи полки под свою власть, которіе оному знову посхилялися, с которими просто потягнув под Умань и там стоял час немалій, войну з собою міючи. Где там же, под Уманю 6, чаус, маючи з собою орду білагородскую, з тими санджаками пришол и там тіе санджаки Дорошенкові отдал, и от того часу стался подданим турчинові. Що видячи уманці, же орда при Дорошенку зостала, почали трактовати З Дорошенком и приняли згоду, тилко ж Дорошенка в Умань місто не пустили, и Ханенко з старшиною не виходили до Дорошенка, тилко обецовалися приехати к нему до Чигирина. И так Дорошенко, отступивши от Уманя, потягнул ку Чигирину, отпустивши того посла турецкого, ударовавши оного, а полки знову привернул ку себі. И пришовши под Чигирин, вислал орду с козаками на оборону полку Лубенского и Гадяцкого, которіе еще при нему держалися. \109\ Где орда под Лохвицею войска задніпрского ушибши и узявши ясиру, назад повернула, а Задніпря постарому усе зостало у подданстві его царскому величеству а в послушенстві гетмана Многогрішного.