Розділ IV Розкол українського націоналістичного руху

Розкол українського націоналістичного руху

Як, де і коли виникла ОУН Степана Бандери?

Основна, «стандартна», якщо можна так сказати, версія народження організації під назвою ОУН(б) викладена в численних енциклопедичних, наукових, псевдонаукових, пропагандистських, апокрифічних, викривальних та інших публікаціях, виданих після завершення Другої світової війни по обидва боки океану. Назвемо її «канонічною».

«Канонічна» версія

Вона зводиться до того, що вже через чотири місяці після завершення радянсько-німецької війни проти Польщі та окупації її території Бандера та група його прихильників провели у Кракові, адміністративній столиці Генеральної губернії, так званий «Другий Великий збір ОУН», який нібито заснував нову Організацію з додатком до її повної назви лише однієї літери, взятої в дужки. Відтоді, від лютого 1940 p., на умовній мапі політичних партій та організацій, які діяли в європейських країнах, з'явилася ще одна Організація українських націоналістів – ОУН(б).

Усе в тій події є загадкою.

Загадки виникнення ОУН(б)

Загадка перша. Ті збори – перші й єдині відомі мені політичні сходини НЕ націонал-соціалістичної робітничої німецької партії, які відбулися на території, контрольованій німцями від 1933 p., року приходу до влади їх лідера – Адольфа Гітлера.

Загадка друга: як можна було вільно провести «збір» та ще й «Великий» під носом у СД – однієї з найефективніших європейської спецслужби свого часу?

Боюся помилитись, але без санкції окупаційної влади це було просто неможливо. А санкціонувати проведення таких зборів окупанти могли, наприклад, тому, що розкол націоналістичного руху відкривав для німецької сторони додаткові політичні можливості.

Розкол у підпільній націоналістичній організації відповідав їх поточним політичним інтересам. Адже «материнська» ОУН робила ставку на співпрацю з цивільною німецькою адміністрацією. її головна ціль – створення легальними, а не «революційними» методами незалежної Української держави зі столицею в Києві, створення партійної мережі на території УРСР, створення там місцевих органів влади, культурно-просвітницьких, адміністративних установ і т. ін.

Війна з поляками в ці плани не вписувалася ані на рівні лідера – Андрія Мельника, людини надзвичайно поміркованих, порівняно з молодими «революціонерами», поглядів, ані в плани керівництва ОУН, ані в плани її виконавчих органів-екзекутив в європейських країнах. Для цього там не було ані передумов, ані можливостей, ані ресурсів.

Третя загадка: кількість і персональний склад учасників.

Четверта: їхні уповноваження.

П'ята: як можна провести в Кракові Другий Великий збір (ВЗ) ОУН у 1940 р., якщо Другий збір було проведено в серпні 1939 p. y Римі, столиці муссолінівської Італії?

Шоста: одні джерела переконують – цей ВЗ відбувся в лютому. Інші не мають сумніву – це сталося місяцем пізніше. Задля коректності наведу повний звіт про час, місце та рішення з'їзду лише одного її учасника, згодом – лідера політичної організації, яка посідає своє, яскраво освітлене місце в нашій національній історії. Ось цей текст: Краківський збір «відбувся в березні 1941 р.».[112] Інші учасники цього ВЗ, наскільки мені відомо, і таких відомостей по собі не залишили.

Знайти відповіді на ці запитання в сучасній науковій літературі мені особисто відразу не пощастило – мабуть, тому, що це мало цікавить як симпатиків ОУН, так і їхніх політичних опонентів.

«Батьки» ОУН (б)

Можливо, ви будете знову здивовані, але жодне, підкреслюю – жодне відоме мені джерело не дає відповіді на це просте запитання: хто ці люди – фундатори нової політичної сили? Сили, яка подобається комусь чи ні, але займає, м'яко кажучи, дуже помітне місце в історії нашого народу у XX столітті.