Розділ «Вивчення дохристиянських вірувань»

Належно висвітлити дохристиянські вірування українського народу надзвичайно трудно, бо ще не маємо в потрібній кількості відповідного ціннішого матеріялу. В багатьох випадках доводиться користуватися матеріялом, який свідчить про вірування взагалі слов'ян, а не самого українського народу, та й матеріял той часто непевний і мало опрацьований. Скажемо, українська наука останніх літ цією важливою ділянкою займається мало.

ДЖЕРЕЛА

1. Найцінніші джерела

Писаних наших давніших пам'яток, в яких знаходимо матеріяли про дохристиянські вірування, досить багато, але сам матеріял цей часто малої ваги, бо не завжди певний, і часто подає самі тільки натяки, для нас тепер не все зрозумілі. Усі давні свідчення, які маємо, вийшли звичайно з-під рук осіб духовних, а вони в цій справі не могли бути об'єктивними: вони могли перебільшувати якесь явище, а то могли й зовсім замовчати про нього.

У всякому разі давнина не позоставила нам ані одного спокійного опису давніх вірувань, бодай так, як описувались звичайні події. Усе «поганське» нищилось і заборонялось, а коли про нього щось подавалось, то в викривленому освітленні. Ось через це дослідник стародавнього вірування завжди мусить бути дуже обережний зо своїм джерельним матеріялом, і піддавати його потрібній всебічній критиці.

Збірку давніх свідчень про наші стародавні вірування першим видав проф. С. Тихонравов у IV томі свого видання: «Літописи русской литературы й древностей», 1862 р., під назвою: «Слова й поученія, направленныя против языческих вѣрованій й обрядов». Усі ці Слова року 1897-го передрукував зо своїми цінними примітками проф. А. Й. Пономарев у 3-му випускові своїх «Памятники древнерусской церковно-учительской литературы» з передмовою проф. П. Владймирова, який перший дав тут загальний начерк нашої мітології. Але в цілому видання це було мало критичне й непильне.

До 1862-го року, до видання Тихонравівського збірника Слів, — а він видав їх аж сім, — дослідники не мали належного матеріялу. З бігом часу матеріял ріс, і Пономарев дав уже більшу збірку, появилося багато відповідного матеріялу й по інших виданнях. Але ввесь цей матеріял звичайно видавався малокритично, без належного досліду, і тільки року 1914-го появилася праця, присвячена головно критиці всього відомого матеріялу. Це була докторська дисертація проф. Є. В. Аничкова: Язичество й древняя Русь, в якій він піддавав науковому аналізу 27 давніх «Обличительних Слів», направлених проти нашого старого вірування (поганства). І це поважна заслуга Аничкова, бо з цього часу вже можна було науково й критично підходити до тих численних пам'яток, що їх заховала нам старовина. На жаль тільки, повного наукового видання цих цінних давніших пам'яток нема ще й тепер, а воно сильно потрібне, бо без нього ступити не можна.

Найцінніша група джерел, це власне й є оці «Обличительні (викривальні) Слова», направлені проти давнього поганства та його залишків і двоевір'я. Це Слова проповіді, серед яких е кілька дуже давніх; вік їх — головно XI — ХІІ-ий. Хоч географічно вони ще мало окреслені, але Є. Аничков справедливо зв'язує їх головно з Києвом, як центром тодішнього церковного й політичного життя. Усі ці Слова — основний джерельний матеріял для досліду дохристиянських вірувань. Це звичайно Слова перекладні з грецького, але наукове порівняння їх з оригіналами показало, що наші перекладачі часом додавали від себе й свої власні «гріхи», а саме — поганство й двоєвір'я своє, яких нема в оригіналах.

Подібні вставки, — це звичайна річ по наших давніх пам'ятках: списувачі чи перекладачі завжди додавали й своє; так постав наш Літопис, як показали глибокі досліди А. Шахматова.[300] Відомості, які подають ці Слова, завжди дуже короткі й неясні, а то й сумнівні, і дослідник мусить ставитися до них обережно; проте все таки, — це найцінніший наш джерельний матеріял. Глибокий дослідник В. гіч уважав, що перводжерелом для всіх них мусів бути Початковий Літопис, з чим погоджується й Аничков (ст. 227).

Серед усіх давніх Слів, що збереглися до нашого часу, найважливіші оці дві: «Слово нікоєго Христолюбця» та «Слово святаго Григорья, како погани кланялися ідолом», — вони цілі направлені проти поганства та двоєвір'я, тоді як інші написані на іншу тему, але при перерахуванні гріхів мають вставки проти нашого поганства. Я спинюся тут на цих двох головніших наших джерелах докладніш.

2. «Слово Христолюбця» XI віку

«Слово нікоєго Христолюбця, ревнителя по Правої Вірі», це, певне, не перекладне Слово, бо грецького оригіналу його не знаємо. Воно відоме нам у трьох рукописах XIV і XV віків. Перший знайшов його ще А. Востоков.[301] Початкова редакція цього Слова була написана тільки проти пирів (бенкетів), гри, забав та пісень, а трохи пізніше в ньому появилися нові вставки вже проти поганства та двоєвір'я.

«Слово Христолюбця» — найдавніше Слово, яке постало в середині XI віку за князя Ярослава Мудрого. Є. Аничков, грунтовно дослідивши його, твердить, що це проповідь до Священиків, яка була виголошена на одному з їхніх з'їздів, а може на Соборі, при Софійській Катедрі. До Софійської Київської Катедри, як знаємо, щороку на «Збірну Неділю» збиралося Духовенство, й оце власне їм було сказане це Слово, що має, таким чином, і канонічний характер, як Слово Митрополита Соборові.

Подаю тут це Слово ціле з найширшої редакції — з Новгооодського Софійського рукопису XV віку (Аничков, ст. 374–379). Друкуючи, букву г упускаю, опускаю й надрядкові значки. А букву ѣ передаю через і, а букву ы через й, замість оу даю у. Початкове й передаю через і. На кінці слова чи складу даю и зам. й.

«Се же ізложено от многословесних книг ніким Христолюбцем, ревнителем по Правій Вірі, на раздрушение льсти неприязнині, на укор творящим таковая, на поучение правовірним і на причастьє будущаго віка, послушащим Книг сих Святих і творящих ділом повеления в оставлениє гріхов.

Яко же Ілия безвитінин, заклав Ієрея і жерьцї ідольския числом яко триисот, і рече: «Ревнуя по-ревновах по Господі Бозі моем Вседержители», тако і сей, не мога тьрпіти хрьстьян, двовірно живущих. І вірують в Перуна, і р Хьрса, і в Сима, і в Рьгла, і в Мокошь, і в Вили, іхже числом тридесяте сестрениць, глаголють оканьнии невігласи і мнять богинями, і тако кладуть ім треби і коровай им молять, кури ріжють, і огневи молять же ся, зовуще єго Сварожичьмь, і чесновиток, богом же творять, єгда же будеть у кого пир, тогда кладуть в відра і в чаші, і пьють, веселящеся о ідоліх своих.

І єгда же у кого их будеть Брак (Весілля), творять с боубьни, і с сопільми, і с многими чюдеси бісовьскими. І іно же сего горіе єсть: устроівше срамоту мужьскую і вкладивающе в відра і в чаші, пьють і, винемьше, осморкивають, і облизивають, і цілують. Не хужьше суть жидов і єретик і болгар, іже в Вірі і в Хрьщенії суще, а тако творять. Не токмо же то творять невіжі, но і віжі, Попове і книжници. Аще ли не творять того віжі, да пьють і ядять моленоє то брашно. Але ли не пьють, не ядять, да видять діяння та их злая. Але ли не видять, да слишать, і не хотять их поучити. О такових бо Пророк рече: «Окамені сердце людий сих, і ушима тяжко слишаша, і очи свои сгміжиша». І Павел к Римляном рече: «Откриється гнів Божій с Небесе на все бещестьє, і на неправду человічю ськривающим істину в неправьді, імь же разуміниє Божиє яві єсть, в них Бог бо яви».

Нт си не хотять учити. І Сам Господь рече: «Мнози пастуси погубиша виноград Мой». Пастуси суть Учители, Попове, а виноград Віра, а сущеє в винограді, в Вірі, человіци. Человіци в Вірі погибають лихими учители, безумними невігласи. Да аще тако творящим не лишаться проклятаго того моления і служби тої дьяволі, то достойни будуть огню невгасимому і смолі присноврющий. Си же учители под ними будуть, аще их не обратять от лица невірних людий, приходящих в Хрьщеніє і ученію добрих діл: «Да обратять ни боящиися Тебе і відущии свідінья Твоя». Се же молвить книжником, ти бо відять свідіния Божия, а не відающим свідінья не достоить Попом бити, тако бо і в Заповідех глаголеть: Аще невіжа будеть поставлен Попом, да ізвержеться. Павел бо рече: «Горе тому, імьже соблазна приидеть».

Нт се є пришла і расплодилася всюду. І паки рече Господь: «Іже кто добре научить, гь велик наречеться в Царствії Небесном». Аще би кто хотіл научити, да прочії невігласи не дадять зависти ради, і на убийство попущаються, яко же на Ісуса жидовьстії Архиєреї і книжьници. І паки рече Павел к Римляном: «Аще і многи наставники имате о Христі, нь немноги Отці. О Христі бо Ісусі Євангильємь аз ви родих, молю же ви ся, подобьници ми будете». То і вам, Попом, молвить Павел, моля.