Розділ «5»

У вівторок зранку Жос дуже обережно поводився з кавовою гущею, уникав будь-якого необережного жесту. Йому погано спалося. Певно, це через ту недосяжну кімнату, яка все витанцьовувала в нього перед очима.

Він важко всівся за стіл перед тарілкою, хлібом і сосискою, а тоді критично оглянув п'ятнадцять метрів, які винаймав: укриті тріщинами стіни, кинутий на підлогу матрац і туалет на сходовому майданчику. Звісно, за дев'ять тисяч франків він міг би собі дозволити й кращу оселю, але половина заробленого щомісяця вирушала до його матері в Ґільвінек. Не можна грітися в теплі, коли знаєш, що твоїй матері холодно — таке життя, так просто і складно водночас. Жос знав: грамотій брав невелику плату, бо пансіон свій тримав не зовсім законно. Та й правда, що Декамбре не належав до тих експлуататорів, які здеруть з вас останнє за сорок кубічних метрів у Парижі. Лізбет узагалі жила безплатно: вона лише робила закупи, готувала вечерю й прибирала у спільній ванній кімнаті. В усьому решта Декамбре порядкував сам: пилососив, мив підлогу в спільних кімнатах, накривав на стіл перед сніданком. Варто було визнати, що у свої сімдесят років грамотій чудово давав усьому раду.

Жос повільно жував вологий хліб і в піввуха слухав радіо, аби не проґавити морський прогноз погоди, який щоранку записував. А в грамотія добре жити. З одного боку, це за два кроки від Монпарнаського вокзалу (раптом що). Крім того, там просторо, є батареї, ліжка на ніжках і килими з торочками. Коли Лізбет тільки оселилася в нього, то багато днів поспіль любила ходити теплими килимами босоніж. А ще там пропонували вечерю. Жос тільки й вмів, що смажити окунів, відкривати устриць та заковтувати молюсків. Тож виходило, що він щовечора харчувався консервованою їжею. І нарешті, була ще й Лізбет, яка мешкала в сусідній спальні. Ні, він би ніколи не доторкнувся до Лізбет своїми шорсткими руками, ще й з двадцятип'ятирічною різницею у віці. Варто віддати належне Декамбре, він також завжди ставився до неї з повагою. Лізбет розповідала йому жахливу історію про той перший вечір, коли вона простяглася на килимі. Ну а аристократ навіть не повів бровою. Це шляхетно. От що означає мати голову на плечах. Жос теж мав голову на плечах, і не гіршу за аристократову. Бо Ле Ґерни, може, й мужлаї, але точно не розбійники.

Ось тут і зарито собаку. Декамбре вважає його мужлаєм, а тому ніколи не пустить в ту кімнату, марно й мріяти. І про Лізбет, і про батареї, і про вечері.

Жос досі розмірковував про це, коли висипав листи зі своєї урни годину по тому. Він миттєво помітив великий конверт кольору слонової кістки і швидко відкрив його. Тридцять франків. Гонорари ростуть самі собою. Він кинув погляд на текст, навіть не змушуючи себе дочитувати його до кінця. Мудрагельські теревені цього божевільного починали набридати йому. А потім моряк механічно розділив листи на «читабельні» й «нечитабельні». На другу купу він поклав таке послання: «Декамбре — педик, він сам плете своє мереживо». Те саме, що і вчора, тільки в іншому порядку. Не надто кмітливо, хлопче. Певно, довго вони так ходитимуть по колу. Коли Жос відкладав це повідомлення у брак, то завагався на мить довше, ніж учора: віддай мені кімнату, інакше я все-все прочитаю. Шантаж — ніде правди діти.

О восьмій двадцять вісім Жос уже стояв на касі, готовий розпочинати. Всі поставали на свої місця, неначе танцюристи, що виконують балет уже понад дві тисячі разів: Декамбре — на своєму ґанку, опустивши очі до книги, праворуч, у маленькому натовпі — Лізбет, ліворуч — Бертен, який сховався за смугастими червоно-білими шторами «Вікінга»; Дамас спирається спиною на вітрину «Рол-Райдера», примостившись неподалік від мешканки четвертої кімнати Декамбре, що майже сховалася за деревом, і нарешті знайомі обличчя aficionados[12], які стали навкруг нього колом. Кожен за звичкою обрав те саме місце, що й учора.

Жос розпочав випуск оголошень:

— Один. Шукаю рецепт кексу, щоб зацукровані фрукти не опадали на дно. Два. Ти марно зачиняєш двері, аби сховати свій бруд. Господь Бог розсудить і тебе, і твою шльондру. Три. Елен, чому ти не прийшла? Вибач мені за все, що я тобі заподіяв. Підпис: Бернар. Чотири. У сквері загубилися шість кульок для гри в петанк[13]. П'ять. Продаю «Кавасакі» ZR7750, 1999 року випуску, пробіг 8500 км, червоний, із сигналізацією, вітровим склом і захистом картера. Ціна 3000 франків.

У натовпі здійнялася рука якогось неофіта, що хотів продемонструвати свій інтерес до оголошення. Жосу довелося перерватися.

— Потім у «Вікінгу», — трохи неґречно відказав він.

Рука присоромлено опустилася так само швидко, як і піднялася.

— Шість, — продовжив Жос. — Я не продаю м'ясо. Сім. Розшукується фургон для піци з вітриною, правами категорії VL і піччю для шести піц. Вісім. Молодь, що грає на барабані. Наступного разу звернуся в поліцію. Дев'ять...

Декамбре нетерпляче чекав на оголошення ерудита, а тому не надто уважно прислухався до решти повідомлень. Лізбет занотувала в блокнот номер оголошення про продаж провансальських трав, а тепер настала черга морського прогнозу погоди. Декамбре приготувався, затиснувши кінчик олівця в долоні.

—... від семи до восьми, поступово зменшиться до п'яти-шести, а тоді повернеться в західний сектор з інтенсивністю від трьох до п'яти після обіду. На морі буря, дощі, зливи стихають.

Жос дійшов до шістнадцятого оголошення, і Декамбре впізнав його з першого слова.

— А опісля вирушив я три крапки річкою, і зійшов я на берег на тому боці міста, а коли ніч огорнула землю, то зайшов я в дім дружини три крапки і насолоджувався її компанією, а тоді, здолавши чимало перепон, підкорив її собі. Вдовольнившись, я пішов геть пішки.

Зависла збентежена тиша, яку Жос швиденько розвіяв кількома наступними оголошеннями, цього разу набагато зрозумілішими, а тоді перейшов до Сторінки історії. Декамбре скривився. Він не встиг записати все, бо текст виявився надто довгим. Він нагострив вуха, щоби послухати про долю «Декларації Прав Людини», французького корабля, озброєного 74 гарматами, який повертався додому з програної ірландської кампанії 14 січня 1797 року з 1350 людьми на борту.

— Його переслідували два англійські кораблі, «Невтомний» і «Амазонка», і після нічного бою він сів на мілину біля пляжу Канте.

Жос заховав свої папери за пазуху.