Розділ «5»

— Людина, що підкидає їх в урну. Мені цікаво було. Зрештою, це дуже у вашому стилі, всі ці старовинні фрази, які неможливо зрозуміти. Але якщо ви хочете їх купити, то точно не ви їх написали. Логічно.

— Скільки?

— У мене не всі збереглися. Лише останніх п'ять.

— Скільки?

— Прочитане оголошення, — відповів Жос, показуючи на тарілку, — це наче обгризене ягня: воно нічого не варте. Я їх не продаю. Ле Ґерни, може, й мужлаї, але не розбійники.

Декамбре кинув на нього повний розуміння погляд.

— Отже? — знову запитав Декамбре.

Жос завагався. Чи можна виторгувати кімнату за п'ять безглуздих папірців?

— Здається, одна з ваших кімнат звільнилася, — пробелькотів він.

Обличчя Декамбре завмерло.

— У мене вже є претенденти, — тихо відповів Декамбре. — І вони посідають пріоритетнішу позицію, ніж ви.

— Ясно, — сказав Жос. — Лишіть при собі свої побрехеньки. Ерве Декамбре просто не хоче, щоб якийсь мужлай прийшов і топтав його килими. Так же сказати простіше, правда? Щоби потрапити до вас, треба бути типом із рекомендаційними листами. Ну або Лізбет. Ні одним, ні іншим стати мені не судилося.

Жос випив своє вино і з дзенькотом поставив посудину на стіл. Потім знизав плечима і враз заспокоївся. Ле Ґерни й не таких бачили.

— Гаразд, — сказав Жос, наливаючи собі черговий келих. — Ну й лишайтеся зі своєю кімнатою. Зрештою, я можу зрозуміти. Ми різного поля ягоди, ось і все. І що з цим поробиш? Можете забрати ті папірці, якщо вони вас аж так цікавлять. Приходьте ввечері до Дамаса, перед випуском о шостій десять.

У домовлений час Декамбре прийшов у «Рол-Райдер». Дамас був зайнятий, підбираючи ролики юному клієнту, і його сестра жестом запросила старого за касу.

— Месьє Декамбре, — почала вона, — якби ж ви сказали йому, що треба одягнути светр. Він же застудиться — у нього не настільки міцні бронхи. Я точно знаю: ви можете на нього вплинути.

— Я вже казав йому, Марі-Бель. Йому потрібно багато часу, щоб зрозуміти.

— Знаю, — сказала молода жінка, прикусивши губу. — Але якби ви ще раз спробували...

— Я поговорю з ним якомога швидше, обіцяю. Моряк тут?

— У комірчині, — відповіла Марі-Бель і жестом показала на двері.