Розділ без назви (57)

51.

Надвечір, у п'ятницю, 25-го червня о 18.00, гетьман скликав надзвичайне засідання Ради національної безпеки для обговорення зовнішньої і внутрішньої ситуації в Україні. Весь день невиспаний, знервований Гайдук знайомився з шифровками дипломатів і розвідників з різних країн світу, оцінками світової преси щодо подій у КДПА, підганяв аналітиків РНБ, що готували довідки і проекти документів, обдзвонював членів Ради, узгоджував різні технічні моменти, пов'язані з прибуттям і охороною такої кількості великих шишок, працював над текстом виступу гетьмана, проігнорувавши цього разу незмінного спічрайтера — Никифора Саливона — під приводом особливої таємності обговорюваного питання.

На засідання прибуло сім членів Ареопагу, дванадцять архонтів — власників географічних просторів держави — її земель, поділених на краї, її енергетичних, промислових, аграрних та інтелектуальних потужностей і людських ресурсів. Серед запрошених — кілька сенаторів і голів комітетів Сейму, міністри і козацькі отамани, серед яких — генеральний писар Вітольд Клинкевич.

Гайдук наказав скласти ретельний список усіх присутніх — не поминаючи нікого, навіть технічних клерків, до якого додати біографії та характеристики. Сподівався, що до кола учасників засідання може затесатися таємничий Сірий Князь.

Засідання проводили в ситуаційному залі у гетьманському палаці. Це приміщення, глибоко заховане під землею, в товщі грри Борщиха, нагадувало командний пункт запуску космічних ракет — з безліччю моніторів, великими комп'ютерними картами світу та України, пультами управління та іншими декоративними прибамбасами, що справляли глибоке враження на людей некомпетентних, які складали більшість учасників засідання.

Вийшов похмурий гетьман у чорному — відповідно до настрою — жупані, з мішками недосипу й перепою під очима, владним жестом наказав усім сісти. Потім гидливо підняв, тримаючи кінчиками великого і вказівного пальців, якийсь папір і подивився гнівно на присутніх:

— Це що таке? Я вас питаю — це що? Пане Мережко і пане Крейда, це ви так добре працюєте, що на моєму особистому комп'ютері з'являється така гидота? Ввімкніть екрани, — наказав він, — і прочитайте.

На моніторах учасників засідання висвітився текст: «СЦЕНАРІЙ XXI СТОЛІТТЯ. НАРОД МАЄ ПРАВО». І фотографія: двоє чоловіків, повішених на розлогому дереві, під ними — радісно збуджений натовп. Підпис: суд Лінча.

Текст був простий:

«# 1. Чартерів на всіх не вистачить.

2. Злочини так званої еліти проти трудящих є підставою для організації відкритих народних трибуналів й публічних покарань недоторканих виродків.

3. Наша вимога: повернення народу України вкрадених недоторканими виродками у трудящих земель, лісів, гаїв, річок, пляжів, парків, санаторіїв, заводів, не кажучи вже про справедливі заробітки, свободу і майбутнє.

4. Повернення вкраденого майна здійснюється на підставі вироків народних трибуналів. Головні інструменти виконання вироків — сокира, вогонь, ніж, гвинтівка, мотузка, вибухівка. Вироки остаточні й оскарженню не підлягають.

5. Народний трибунал одноголосно затвердив найвищу міру покарання дебілу-гетьману, членам злочинного Ареопагу, архонтам та їхнім посіпакам. Вирок обов'язково буде виконано.

6. Сезон полювання на ворогів українського народу оголошується відкритим.

Ліга Устима Кармелюка — ЛУК.

Червень 2077 р.».

— Прочитали? — кричав гетьман. — Задоволені? Це й вас торкається! Всіх без винятку. Це — оголошення війни. В Америці вбивають президента, в Україні погрожують вбивством гетьману та верхньому ешелону влади! А серед нас знаходяться такі люди, які радіють цьому, які підбурюють народ до противоправних дій. Дехто не розуміє, що пиляє гілку, на якій сам сидить. Я вимагаю від правоохоронних органів негайно знайти злочинців, що погрожують вбивствами і мають намір дестабілізувати державу, знищити надбання нашої незалежності!

Мережко і Крейда похилили голови і старанно щось занотовували, наче гетьман повідомляв лише йому відомі імена, адреси і коди злонавмисників-хакерів, які проникли в мозок держави, в п першии комп'ютер, в електронне святилище військово-козацької федеративної держави.

Як технократу, людині військовій, дисциплінований, Гайдуку неприємно було усвідомлювати, що в державі панує повний бардак. Він пригадав кривого Миколу-коваля, вихованця ЗЕКу-116, з його гайдамацькою ненавистю до всіх панів і всіх чужинців. У тексті, що його з таким гнівом цитував гетьман, було щось зухвало дитяче — і тому правдиве.