29.
Гайдук знав, що після Великодня, який відзначався цього року греко-католиками і православними у неділю, 18 квітня, за тиждень, тобто 24 квітня (саме тоді, коли вони з Боженою рухалися на паровому тракторі до Руди Шльонської), на Байковому кладовищі відбувалися «гробки» — поминання всіх, хто упокоївся тут. Гайдук знав, що мати його ніколи не ходила в цей день на могилу батька — не любила великого скупчення людей, атмосфери сонячного язичницького бенкетування на могилах, устелених кольоровою шкаралупою з'їдених крашанок, хмільних усмішок людей, які раділи тому, що ще живі. Марії Юзефівні здавалося блюзнірством пити горілку й об'їдатися на могилах близьких. Набагато ближчим до єства жалоби був похмуро-дощовий католицький день поминання 1 листопада — «задушки».
Гайдук пам'ятав, що мати ходила на могилу батька по п'ятницях щотижня, щомісяця. Не мислила свого життя без цього ритуалу. Тому 30 квітня о 2 годині пополудні він, відпочилий і відісланий, непомітно вийшовши з квартири-криївки на Протасовому Яру, пішов угору, перетнув дорогу там, де вона робила петлю між Інститутом кардіохірургії та Бактеріологічним інститутом, і потрапив на територію Байкового кладовища. Пішов у напрямку «польської» ділянки, де лежав батько, але невдовзі вражено зупинився: через територію кладовища прокладена була шестисмугова автострада, на східному боці якої сяяв рекламою центр розваг «Байк»: десятиповерхова скляна споруда у вигляді єгипетської піраміди, всередині якої можна було одержати будь-яку земну розвагу — від плавання, боулінгу до сексу — й відволіктися від думок про вічність. Гайдук розгублено топтався перед огорожею автостради, яка поділила кладовище на верхню і нижню частини, між собою не зв'язані. Ледве зорієнтувався і пішов уздовж шосе туди, де залишився невеличкий острів мертвих, зарослий деревами. Побачив напис «Польська ділянка» і зітхнув полегшено. Все було встелене снігом, особливо чистим і незайманим на могилах і руїнах старовинних склепів. Брів у снігу, думаючи, що мати, напевне, не прийде сюди за такої погоди. З гори пізнав місце, де була батькова могила, на якій стояв масивний дубовий хрест, оплетений, наче дротом, диким виноградом. Жодного свіжого сліду на снігу не помітив — навіть на доріжці, яка проходила повз батькову могилу. За допомогою геджету перевірив наявність камер стеження: нічого підозрілого. Гайдук підійшов до старовинного польського склепу, що належав колись сім'ї Ідзиковських, і став біля входу, як ангел-охоронець: так, щоб його ніхто не побачив.
Отретій годині побачив матір. Вона повільно йшла доріжкою, долаючи сніг. В руках у неї був невеличкий вінок з зеленого ялинкового віття. За мамою ніхто не йшов. Мати підійшла до могили, відкрила чавунні дверцята огорожі, поклала на снігову шапку вінок, дістала з сумки маленьку свічечку у скляній лампадці й запалила. Перехрестилася по-католицьки — зліва направо — і застигла у глибокій задумі.
— Мамо, — сказав Гайдук, сповнений ніжності до матері й почуття провини.
Мати повільно й розгублено повернулася на звук його голосу.
— Мамо, це я, Iгoр.
Мати дуже постаріла за роки, що не бачив її. Була в довгому коричневому старому пальті, що він привіз їй років десять тому з Америки, запнута сірою шерстяною хусткою, як сільська жінка.
— Мамо, не бійся. Це я.
Мати повільно сіла в сніг, намагаючись вчепитися рукою за огорожу могили. Гайдук підбіг до неї, підняв й почав обтрушувати сніг з пальта.
— Ігор... синку... ти живий? — простогнала мати.
Він поцілував її в мокру від снігу щоку.
— Живий. Живий. Я повернувся.
— А мені сказали, що ти злочинець. Якийсь молодий офіцер приходив. А потім — що ти загинув.
— За тобою стежать?
— Біля будинку топчуться. А на кладовище не ходять.
— Негайно зв'яжись з Наталією Гаврилівною. Тільки особисто, без телефону. Потім усе розповім. Зараз часу немає. Нехай вона скаже гетьману, що я повернувся. Якщо він хоче мене бачити, нехай дасть сигнал.
— Який? — не вірячи, що бачить живого сина, спитала мати.
— У неділю нехай гетьман прийде на квартиру... він знає де... в Липському провулку... о шістнадцятій годині. Мені потрібен тільки сигнал. Годинник на Національному банку має відставати на п'ять хвилин. З чотирнадцятої до шістнадцятої години. Ти все зрозуміла, мамо?
— Так.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Час смертохристів. Міражі 2077 року » автора Щербак Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (35)“ на сторінці 1. Приємного читання.