Розділ без назви (25)

20.

Його Ясновельможність Гетьман України, генерал армії Кузьма-Данило Махун важкими кроками міряв кабінет гетьманського палацу, бетонна, схожа на гігантську літаючу тарілку споруда якого угніздилася на легендарній горі над Дніпром, у кількох кілометрах від Трипілля. Археологи знайшли тут перше поселення українців, які прийшли сюди з Індії шість тисяч років тому. Археологи стверджували, що саме в цьому місці було зварено перший український борщ, через що село, яке споконвіку існувало на цій горі, мало назву Борщів, а гора звалась Борщихою.

Гетьман, кремезний чолов'яга з темно-шатеновими, майстерно підфарбованими вусами, які підковою облямовували його владний рот і підборіддя, від чого К-Д. Махун ставав схожим на своїх славних попередників — гетьманів, які дивилися на нього з портретів, де переважали темні — чорні та коричневі тони, ще раз обійшов кабінет і переконався, що параметри приміщення не змінилися: сорок дев'ять метрів у довжину, тридцять п'ять завширшки. Підійшовши до оглядового майданчика, що нависав над урвищем, гетьман уперся лобом в броньоване панорамне скло, яке приємною своєю прохолодою трохи пригасило його гнів. Стояв сонячний день, такої пори не хочеться помирати.

— Бляді, — хрипко сказав він, — голови познімаю, яйця повириваю.

Гетьман з сумом подивився туди, де Дніпро весняним повноводдям виповнював обшир, що відкривався з гори. Білий цвіт дерев — наче вкриті вони були пухким снігом — будив щемливі спогади. Далеко, на протилежному пласкому березі, стирчали контрольні вежі охорони — щоб нікому не спало на думку випустити з переносної наплічної установки протитанкову ракету у палац, у серце всенародного лідера, незмінного Гетьмана і визволителя України.

Гетьман важко, наче обм'як після спалаху люті, підійшов до довгого столу засідань, на якому було встановлено два десятки моніторів різних таємних відомств і служб. Тицьнув пальцем у кнопку монітора з написом ВІРУ. На екрані висвітився козацький малиновий хрест з двома перехрещеними мечами. Потім з'явився текст, сенс якого намагався збагнути гетьман, втретє повертаючись до слів повідомлення:

25 квітня 2077 p.

10.30

Цілком таємно

Його Ясновельможності

Гетьману України,

Генералу армії Кузьмі-Дан илу Махуну

Ретельні пошуки тіла Гайдука І.П. на місці падіння госпітального літака «Ланкастер-21», що летів з Конфедерації через Польщу до Бейрута, не дали жодних результатів. Тіла членів екіпажу та госпітальної команди ідентифіковано. Гайдук у списках пасажирів не значиться. Не виключено, що він не загинув.

Полковник С. Ігнатенко

Військовий аташе України у Речі Посполитій Польщі

«Бляді, — ще раз подумки лайнувся Гетьман. — ДерВар каже одне, ці пиндюки — друге. Може, ще розвідку податкової служби накажете долучити?»

— Вітольде! — гукнув у мікрофон, вбудований до наручного годинника.

У дверях з'явилася ставна постать молодого красеня — генерала-поручника Вітольда Клинкевича, особистого ад'ютанта гетьмана і Генерального писаря — начальника гетьманської канцелярії. Так само, як і гетьман, Клинкевич був одягнений у жупан, тільки не чорний, як у Махуна, а сліпуче білий, з золотими еполетами, аксельбантами, золотим шиттям на рукавах. Засмагле обличчя генерал-поручника (весь вільний час рибалив на березі Дніпра) прикрашали підковоподібні вуса — тільки не підфарбовані, як у Гетьмана, а природного чорного кольору. Сам Вітольд порівнював себе з полковником Іваном Богуном з польсько-російського серіалу «Кров і пам'ять», в якому соратник Богдана Хмельницького (грав його популярний

американський актор Койт Блекер) був представлений як винятковий кривавий зарізяка, сексуальний розбійник і п'яниця — і саме це подобалося мільйонам глядачів.

Вітольд шанобливо схилив голову: