Розділ десятий, весь у пошуках рішення

весь у пошуках рішення

За столом у кабінеті мера зібралися Золтан Барток, Ікар, Геній Карпат, Дохторка і Тис. Відбувалася екстрена нарада.

— То ти кажеш, що він може так і рік пролежати, розбудити це ледащо не вдається ніяк? — недовірливо запитав міський голова Ведмедева в Уляни Крук.

— Ні, не вдається, від нас тепер нічого не залежить. З коми виходять спонтанно, — була її відповідь.

— То я летів сюди з моря, щоб просто почути цю інформацію, по телефону не можна було сказати? — з докором у голосі сказав мер, свердлячи поглядом Ікара.

— Так а що, ми ж не знали нічого, він уже третю добу лежить, я також ось приїхав, був в Угорщині, термальні басейни, всі діла, але як тільки подзвонили — відразу примчав! — виправдовувався Ікар.

Зненацька двері кабінету відчинилися, спочатку в них виник піднос із блюдечками, на яких червоніли квашені помідори, а за ним усередину прослизнула й Зоя Леонідівна.

— Нічого нам не треба, це ділова зустріч, вийдіть негайно, зачиніть двері і нікого сюди не впускайте! — спересердя аж рявкнув мер.

— Та я лише...

— Двері, кажу, закрий! — вилучивши очі, процідив крізь зуби Барток.

Секретарка вийшла, і на хвилину запала мовчанка, оскільки ніхто не хотів стати наступною жертвою розлюченого міського голови. А той перевів подих і, ніби нічого не сталося, продовжив благеньким голоском:

— Недарма таки я прилетів, а то ви тут такого начудити можете, що й до тюрми доведете. Чому копача ми переховуємо, чому ним займається не нормальний лікар, а патологоанатом? Уляночко, ти знаєш, як я тебе люблю, але в цій ситуації треба було знайти фахівця. Нам же залежить на результаті. Ветеринара не було? — глумливо, але по-доброму запитав Золтан Барток.

— Нікого не було. А рішення треба було приймати у гу ж хвилину. Тому я думаю, що вчинив правильно. Ви всі пороз'їжджалися, а що ми з Тисом могли? Уляна Дмитрівна — чудовий фахівець, до того ж також зацікавлена в успіху нашого проекту, — вступив у розмову Геній Карпат.

— Не заперечую, наша Уляночка взагалі з усіх боків чудова, — відпустив мер масний жарт. — Тільки що нам тепер робити, чекати воскресіння цього гробаря?

— Тому ми й зібралися тут, щоб усе обговорити й прийняти спільне рішення, — спробував перевести розмову в конструктивне русло Ікар.

— Повторю ще раз: Ичі може оклигати сьогодні, а може й через сім років. Він лежить у мене вдома на апараті підтримки життєдіяльності, це все, що я можу зробити. Медицина тут безсила, — Дохторці також хотілося серйозного обговорення, а не криків і лементу.

— Гаразд, то в кого які є пропозиції, що нам робити у цій ситуації, заморожувати проект? — Золтан Барток питально огледів усіх присутніх.

— Ні в якому разі! — спохватися Тис. — Ми не можемо, це вже не лише наш проект, від нього залежить доля України! І Європи!

— А цей весь час — одної і тої самої, — скептично зітхнув мер. — Я ж і питаю: що робити?