Розділ десятий, весь у пошуках рішення

— Але як? — здивувалася Дохторка.

— А так, що ми живемо на кордоні, на самісінькому кордоні з чотирма державами, правда? — Ікар відчув ораторський запал.

— Правда, свята правда, — відповів Тис і перехрестився.

— А що ви дивилися в дитинстві, коли совєтський телевізор показував пленуми партії? Чи не закордонне телебачення? — продовжував Ікар.

— Було діло, — все ще не розумів логіки мер.

— А чому? — поставив питання руба Ікар.

— Ну, бо там усе було кольоровіше, західні мультики, Том і Джері, крута музика, — й далі було невтямки міському голові.

— Та не тому, дорогі мої, не тому, — тріумфально і з насолодою відповів Ікар. — А тому, що антени на ваших будинках ловили сигнали цих каналів. От у Полтаві ж ніхто не дивився словацького телебачення, а ми могли. Так і тепер, у нас кожна хата ловить закордонне телебачення. І закордонних мобільних операторів. Цим Ігор і скористався.

— Як?

— Не він це вигадав, але він здійснив. Хтось якось вийшов на нього і запропонував попрацювати на Діму Клана. Як йому пояснили, на Євробаченні половину голосів дає журі, а половину — міжнародна публіка есемесками. А оскільки у нас тут є покриття румунських, угорських, словацьких і польських операторів, то ми звідси можемо проголосувати від імені всіх цих країн. Йшлося про те, щоб купити в цих країнах величезну кількість сім-карток, по двадцять-тридцять тисяч, а потім найняти тут «уболівальників», кожен з яких у потрібну мить висилатиме з двох телефонів есемески за потрібного виконавця. Голосування триває сорок хвилин, одна людина з двох телефонів, змінюючи сім-карти і надсилаючи з одної по 15-20 повідомлень, за цей час могла близько чотирьохсот разів проголосувати за свого улюбленця Діму Клана. Що ця людина й робила. Наш Ігор привіз із Ужгорода майже п'ятсот студентів, запаркував автобуси біля кордону, роздав телефони й сім-карти, у потрібний час подав знак — і вуаля: десятки тисяч есемесок за Діму Клана полетіли на Євробачення. Потім, наприклад, угорці ще довго дивувалися, з якої радості їхня країна поставила найвищий бал незнаному у них російському співакові. І так було з усіма країнами, тож Діма Клан на хвилі ним же проплаченої міжнародної любові й переміг на конкурсі, — задоволений ефектом, який справила ця розповідь, Ікар зверхньо усміхався.

— Нічого собі! — підняв брови Геній Карпат.

— Ох уже ці москалі, хитрі шахраї. Тому нам і потрібна євроінтеґрація, геть від Москви! — виснував своє Тис.

— Знову, — Золтан Барток поблажливо глянув на Тиса. — Але історія справді вражає, погоджуюся. Афери такого масштабу можливі лише в Закарпатті!

— Ну, звісно, Закарпаття з нашим географічним розташуванням і кордонами тут важливе, — погодився Ікар. — Але, наскільки мені пояснював Ігор, проект діяв і в інших країнах. Скажімо, був спеціальний літак, яким студентів зі Львова повезли в Іспанію, де вони проголосували з готелю. Інші потрапили в Латвію, ще інші — у Францію. Це був грандіозний проект. І наш Ігор його блискуче втілив.

— Вражає, вражає, — замислено сказала Уляна Крук. — Думаю, його негайно треба залучати й до нашого проекту, хай робить, у такого точно все вийде!

— Нема що й думати, ми мусимо його взяти, він нам потрібен, він для нас створений! Так що, Ікаре, бігом їдь до нього і домовляйся! Це і є наш вихід! — засяяв мер. — Заперечень немає?

— Я за, — підтримав Геній Карпат.

— І я. По-моєму, це можна й обмити, — сказав Тис і почервонів.

— Золоті слова, золоті слова! Не можна, а треба! — заметушився мер. — Зоє Леоніднівно! Дорогенька наша, заходьте хутенько, такі люди чекають! Несіть усе!