Розділ десятий, весь у пошуках рішення

— Ну, не знаю, але просто так облишити цю справу й забути — не можна. Мені здається, що ми самі маємо взятися за роботу. Кожен виділяє один день — і працює. Скажімо, завтра міг би копати Ікар, післязавтра — Мірча, потім — ви, пане Золтане, і так по черзі. Я б носив їсти, а Уляна Дмитрівна видавала б усім вітаміни. Ну, бо не буде ж вона копати, — запропонував Тис.

— А чого це ти носитимеш їсти, а не копатимеш? Це ж ти все вигадав, а коли копати — пас? — запитав Мірча.

— Та що з мене візьмеш, я ж нічого не годен, ото навіть Ичі витягнути сам не зміг. Якщо я копатиму, то це справа на віки вічні, — розвів руками учитель.

— Ні, це не ідея, а гівно. Гів-но. Де це таке було, щоб міський голова сам копав, та ще й у центрі міста? Ви знущаєтеся з мене чи що? Роботу мають робити професіонали, професіонали, професіонали, — згадав Золтан Барток пораду політтехнологів.

— Я теж думаю, що мають робити професіонали. Якщо ви справді хочете мати тунель уже восени цього року, то копачі могил вам не допоможуть. Треба фахівців, тоді все буде швидко і без геморою, — закинувши ногу на ногу, сказала Дияволиця.

— А де цих професіоналів узяти? Може, дамо оголошення в газету? Чи стовпи об'явами обклеїмо? — поцікавився мер, терпіння якого вже балансувало на межі.

— Я б міг допомогти, якраз скоро має прибути нова партія пакистанців, от і можна їх переконати рити тунель, а не йти через гори й ліси. Так усі будуть задоволеними: платити їм не треба, розбовкати вони нікому не можуть, бо самі усіх бояться, до того ж у них буде мотивація робити роботу швидко, адже цей тунель і виведе їх у Європу, — сказав Геній Карпат і схрестив руки на грудях.

Задзеленчав телефон. Мер підняв слухавку:

— Алло! Що? Який в пизду ярмарок фруктів?! Не морочте мені голову! Дзвоніть до заступника по такій хуйні! Що??! Ідіть на-хуй, на-хуй! Зрозуміли? — пояснив своє ставлення до агропромислового комплексу Золтан Барток, після чого щосили хряснув слухавкою по телефонному апарату. — Ярмарок... Хуярмарок! На чому ми там зупинилися?

— Пакистанці... — несміливо нагадав Мірча.

— Хуянці! Які в пизду пакистанці?! Ви мене справді у в'язницю загнати хочете! Щоб центром міста бігала орда пакистанців з лопатами! Ну от що ви пропонуєте мені? Ви мене хочете добити й поховати, щоб у Ведмедева не було мера, ось чого ви хочете. Щойно мудра жінка сказала нормальною мовою: фахівці. Фахівці, розумієте? Не хуйці, а фа-хів-ці!

— Тоді у мене є пропозиція, — зненацька втрутився Тис, і всі з подивом глянули на нього. — Якщо нам потрібні фахівці, то їх слід шукати там, де вони є. А у Ведмедеві ж є ПТУ, а там є спеціальність «будівельна справа», треба піти туди, придивитися..

— Так, хто привів сюди цього телепня? Яке піти придивитися? У липні піти придивитися? Ти ще зроби підкоп під аудиторію, щоб придивитися таємно. Як важко працювати з дебілами! — скрушно промовив мер і витер лисину вже й так мокрою хусткою.

— По-перше, я не дебіл, а автор ідеї проекту, — підняв Тис угору вказівний палець.

— А по-друге, я тебе зараз вижену звідси! І що з того, що ти автор, я ж тебе питаю, що далі робити? Да-лі. Чуєш? І без візитів у публічні місця, без білбордів з оголошеннями. Що робити далі так, щоб про це ніхто, ніхто не дізнався?

— Ну, але в підсумку про це дізнаються всі, — не вгавав Тис. — Коли ми закінчимо рити тунель, то всі сорок мільйонів українців через нього пройдуть, так що втримати це в таємниці буде важко.

— Які ще це сорок мільйонів українців? — не зрозуміла Дохторка.

— Е, та він хоче, щоб через цей тунель пройшла євроінтеґрація України. Якщо Євросоюз офіційно закриває перед нами, українцями, кордони, то щоб вони потрапили туди неофіційно, — зітхнувши, глузливо розжував слова Ікар.

— А через сраку він не хоче, щоб пройшла євроінтеґрація? — не втрималася дама.

— Попрошу тут не вживати пейоративних виразів, коли йдеться про майбутнє України! — обличчя Тиса враз набуло урочистого виразу, а голос став піднесеним. — Сьогодні, після Євромайдану, після агресії Росії, Україні конче необхідний новий вихід. Уже було вікно в Європу, були й двері, і ворота, і кордони. Тепер настав час побудувати тунель, раз усе інше не спрацювало. Українці і закарпатці зокрема завжди плекали мрію про об'єднання з матір'ю-Європою, тож ми лише інструмент у руках народного генія! Нікому так не залежить на відкритті кордонів, як затисненим між горами й шлагбаумами закарпатцям! Нам тут просто повітря бракує вже! І наш подарунок Україні буде в тому, що саме ми відкриємо їй шлях у Європу, саме закарпатська патріотична земля стане місцем єдності!