Розділ 10 ВТРАТИ

ВТРАТИ

За вікнами Академії запанували снігові заметілі, а всередині було не набагато затишніше. Учні сиділи у своїх кімнатах і вітальнях під пильним наглядом викладачів і злякано щулилися, коли починали дрижати стіни та долинало глухе ревіння Звіра, що тепер вільно пересувався коридорами. Багато викладачів і учнів було поранено, кількох вбито. Ще більше зникло безвісти. Заняття стали проводитися лише у безпечних частинах Академії, що перебували під могутнім чарівним захистом, найчастіше — у самих учнівських вітальнях.

Клас алхімії Евагора Елітіса належав до захищених частин. Звір поблизу поки що не з’являвся. Сьогоднішнє заняття, як і попередні, проходило у вкрай гнітючій атмосфері. Лише четверо учнів сиділо у холодному класі. Еліна зникла після першого прориву Звіра, а Тім трохи згодом. Савлій категорично відмовився покидати свою кімнату і межі вітальні алхіміків. За столиком перед викладачем сиділи Ембла та Аеніль, а за сусіднім — Нітетіс та Леонт.

Найкраще тримався Леонт. З похмурим, але рішучим обличчям, він уважно слухав майстра і робив якісь відмітки у своїх паперах. Бліда Нітетіс сиділа поруч, підперши голову однією рукою, а іншою нервово крутила перо. На ній найбільше відбилися останні події. Аеніль теж була блідою і стурбованою. Вона постійно позирала на двері, чекала швидшого закінчення уроку, щоб побігти у вітальню перевірити, як там Іно. Ембла ж виглядала цілком нормально. Бліда і хвороблива раніше, вона нині навіть посвіжіла. Слухала викладача уважно, з виглядом, ніби знає більше, ніж усі інші. Вона дуже захоплено прийняла вступ до Клану. Можливо, відбилися і позитивні результати зцілення наслідків невдалих експериментів Ірене.

— Тепер спробуємо виготовити снодійну настійку, про яку я вам розповідав, — говорив майстер. — Приготуйте ваші казанці.

Учні почали неспішно лаштувати свої робочі місця та розкладати інгредієнти. Майстер Елітіс дістав клітку з кількома пацюками. На них перевірятимуть, чи діятиме виготовлене учнями вариво.

Несподівано кімнатою пройшов немов порив холодного вітру. По коридору почулися лункі кроки, що швидко наближалися. Майстер завмер і перевів погляд на двері. За мить вони рвучко відчинилися і в клас вскочив чоловік: цілком одягнений у чорне, з високими комірцями, що ховали більшу частину обличчя, з чорними і невиразними очима.

Евагор вискочив з-за свого столу і став перед першою партою, але в цю ж мить чоловік вигукнув гидким, утробним голосом:

— Ворон потребує плати!

І, шепочучи закляття, жбурнув щось у Нітетіс. Та лише глухо зойкнула і сповзла зі стільця на підлогу. Чоловік засміявся. Це був моторошний, холодний і пронизливий сміх, в якому не звучало й краплі радості. Потім він розвернувся і вибіг з класу.

Блідий майстер Елітіс кілька секунд непорушно дивився услід зниклому. Потім підійшов до Нітетіс і схилився над нею. З її плеча стирчав чорний кинджал. Дівчина була повністю нерухома. Майстер розірвав мантію. Крові зовсім не було, але від рани прямо на очах поширювалися темні плями на шкірі, що ставали дедалі чорнішими. Він швидко схопив ученицю на руки, глухо промовив:

— Йдіть за мною. — І вийшов з класу.

Перед дверима учительської алхіміків він наказав блідим і наляканим учням зайти до кімнати. Коли за ними зачинилися двері, чоловік побіг у напрямку сходів, міцно притиснувши до себе Нітетіс, немов намагався зігріти її холонуче тіло.

Кілька днів потому Аеніль сиділа у дівчачій вітальні чародіїв з Гелео. Після того, як Звір вирвався з-під контролю, з учнівських віталень були зняті чари, що дозволяли вхід до них лише представникам відповідного відділення. Це було зроблено, аби у випадку небезпеки учень міг сховатися у найближчому захищеному місці Академії — чи то у вітальні, чи то в учнівській, чи то у вчительській. Невідомо, як часто ця відміна рятувала дітей від небезпеки, але можна сказати точно, що зустріли її охоче. Тепер учні могли ходити один до одного у гості без якихось перепон і контролю. Щоправда, інші нововведення їм менш подобалися. Наприклад, те, що відтепер у вітальнях завжди чергували викладачі.

Подруги вподобали собі віддалений закуток приміщення, де тіні від шаф і гардин на стелі створювали приємну напівтемряву. Гелео найбільше любила цей куток, бо тут її особлива зовнішність не привертала уваги. Незважаючи на це, вона й зараз не наважувалася скидати свій каптур, оскільки у вітальні було чимало учениць.

— Як же він зміг напасти? Я не розумію… — стиха говорила Гелео.

— Я теж не знаю. Казали ж, що ті класи, де проводяться заняття, — захищені. Та й викладач був. Чому він не зміг її захистити? Невже він такий боягуз?! — обурено вела далі Аеніль.

— Мабуть, то був дуже сильний чаклун.

— Я тепер місця собі знайти не можу. Так страшно. І невідомо, що з Нітетіс, чи вона хоч жива… А за Іно як я тепер стала переживати! Хоч би з нею нічого не трапилося.