Розділ 7 ПОЄДИНОК

ПОЄДИНОК

Дощ торохкотів по вікні. Ще темне вранішнє небо періодично осяювала блискавка та гуркотів грім. Аеніль сиділа зіщулена в кріслі й дивилася кудись у темінь за склом. Дівчина знаходилася у невеликій кімнатці наприкінці одного з коридорів. Раніше тут чомусь було зачинено, але нещодавно двері забрали й відремонтували прохід. Мабуть, це пов’язано з реконструкцією, яку ведуть біля хлопчачої вітальні чарівників на третьому поверсі. Похмурі темно-сині тони, холодна мармурова підлога, але тепле м’яке крісло.

До світанку залишалося небагато. Аеніль уже давно прокидається у цей час. І заснути більше не може. Вона боялася, що грім розбудить і налякає Іно, але цього не сталося. Тому й вирішила піти до цієї кімнати, коли гроза віддалилася від Академії. Сюди вели сходи, що починалися відразу біля дівчачої вітальні алхіміків у підвалі.

Захопливі, але й небезпечні вихідні минули, і сьогодні доведеться йти на заняття. І знову брати з собою Іно. Від згадки про це Аеніль ставало недобре, у неї навіть почала з’являтися думка покинути Академію. Все одно хорошого алхіміка з неї не вийде.

Темним коридором почулися кроки. Аеніль це стривожило, хоч за себе вона віднедавна перестала боятися. До кімнатки зайшов чоловік. Він підійшов до відремонтованої стіни, але помітив Аеніль і зупинився. Дівчинка обернулася і здивувалася. Вона встала з крісла, ввічливо вклонилася і привіталася:

— Добрий день., е… ніч… Ну, тобто ранок.

— Що ти тут робиш, Аеніль? — тихо спитав майстер Евагор Елітіс. Його голос був стомлений, схоже, він не спав цієї ночі.

Він уважно дивився на дівчинку. Аеніль стало не по собі від його погляду. Раніше майстер не звертав на ученицю уваги. І вона не хотіла, щоб звертав саме зараз. Не вистачало ще втручання викладачів у її проблеми.

— Нічого. Чекаю світанку, — байдуже відповіла Аеніль і повернулася до вікна.

— У тебе все гаразд? — знову запитав майстер.

У його голосі відчувалася стурбованість, що знову не сподобалося Аеніль. Вона звикла до його різкої і холодної манери говорити.

— Так, — відказала вона і вийшла з кімнатки.

Коли дівчинка повернулася до свого ліжка, де розляглася Іно, то подумала, що, може, й варто було попросити про допомогу. Може б, майстер посприяв, і їй би виділили якогось служника, який би дивився за Іно під час занять.

Вже перед першим заняттям Аеніль зрозуміла, що буде несолодко. Савлій був через щось страшенно злий. Він штурхонув Еліну, коли заходив у клас, а згодом сплутав їй волосся якимось закляттям. Поставив підніжку Емблі, коли та проходила повз нього. Аеніль сіла в іншому кутку класу, за передостаннім столиком.

Похмурі погляди Савлія не давали їй спокою. Вона зрозуміла, що по-справжньому він зжене свою злість на ній. Або на Іно, що сиділа на останній парті за сестрою. Таким вона хлопця ще не бачила, він завжди був веселим, хоч то і була зловіща веселість.

Першим уроком була арніонська мова. З нею у Аеніль були проблеми, хоч вона й намагалася її вчити. Ця офіційна мова майже усієї Ери не була рідною для дівчини. На сьогоднішньому уроці вона взагалі не могла зосередитися. Роздумувала над тим, як безпечно перейти з Іно до наступного класу, щоб Савлій ніде їх не перестрів.

— Аеніль нам повторить закінчення дієслів минулого часу, — перервала роздуми дівчини молода викладачка, магістерка Кей Роу.

Аеніль піднялася. Якби не хвилювання, вона, може б, щось і згадала. Через жорсткий очікувальний погляд магістерки, неприємний сміх Савлія з Тімом вона остаточно розгубилася. Схоже, викладачка навмисне її спитала, коли помітила, що Аеніль не слухає. Спроби Ембли щось підказати з передньої парти тільки більше заплутали дівчину.

— Чим ти займаєшся на моєму уроці? — сердито промовила магістерка Роу, коли не дочекалася відповіді.