Розділ 7 ПОЄДИНОК

Далі вже Аеніль не почула. Дівчата звернули у коридор школи. Вдарив дзвін на вежі, що означав кінець уроку. Аеніль згадала про Поєдинок.

— Мені потрібно побувати в одному місці… Ти не можеш побути з Іно?

Гелео пильно подивилася на Аеніль, але не стала розпитувати. Лише сказала тихо і стривожено:

— Добре.

— Я розповім потім… — спробувала виправдатися Аеніль. Вона боялася, що Гелео кинеться за нею, якщо дізнається. А їй хотілося, щоб Іно була десь подалі, в безпеці.

— Я розумію, роби, як тобі краще. — Гелео взяла Іно за руку. — Побудеш зі мною? — лагідно спитала маленьку.

Іно повернула стривожений погляд на Аеніль.

— Це моя краща подруга, Іно, погуляй з нею, я скоро прийду. Добре?

— Добре, — тихенько проказала Іно, хоча в її голосі бриніли сльози.

Аеніль швиденько відвернулася і побігла до сходів. Не хотіла, щоб Іно бачила її плач. Ні вона, ні Іно не помітили сльози на обличчі під каптуром. Прозорі і легкі, мов туман, сині і глибокі, як океан, вони розтавали в повітрі, не долітаючи до підлоги.

Аеніль не знала, де знаходиться Кімната Поєдинків, але думала, що побачить когось з майбутніх глядачів бійки. Так і сталося, на сходах вона зустріла Еліну.

— Ти знаєш, де Кімната Поєдинків? — наздогнала її і запитала Аеніль, що встигла заспокоїтися.

Еліна якось похмуро глянула на неї і відвернулася. Аеніль вже подумала, що одногрупниця не відповість. Але після довгої паузи Еліна буркнула:

— Навпроти кімнат чарівників за великою статуєю у латах.

— Дякую, — сказала Аеніль і побігла далі.

І справді, біля вказаної статуї стовбичило кілька учнів. Вони не знали, як відкривається хід. Аеніль нерішуче підійшла. На неї ніхто не звернув уваги. Схоже, ніхто не знав, що саме вона буде брати участь у Поєдинку. Знайомих їй облич тут не було. Помітно, як швидко серед учнів поширюються подібні смажені чутки. На бійки, як і на Гру, всі полюбляють дивитися. Підійшов один зі старшокурсників, натиснув на пояс лицаря, щось сказав, і у лицаря опустився меч. Потім статуя повільно від’їхала вбік, відкриваючи прохід. Всі, хто були, зайшли. Останньою вскочила Еліна, після чого статуя повернулася на місце.

Кімната Поєдинків бума невеликою залою зі склепінчастою стелею та кількома колонами, що огороджували прямокутник по центру, навколо якого товпилося пару десятків учнів. Від першокурсників до магістрантів. По прямокутнику, викладеному світлішими плитами, у порівнянні з рештою кімнати, пихато походжав Савлій. Його вигляд показував повну впевненість у власних силах та бажання якнайшвидше задовольнити бажання помсти.

Він одразу помітив Аеніль і ще більше зрадів. Дівчині було нікуди подітися, їй вже стало байдуже, чим це закінчиться, аби швидше. Вона швидко попрямувала до прямокутника, який слугував ареною. Однак на його межі щось сталося, Аеніль вдарилася, немов об невидиму стіну, із тихим зойком впала на підлогу. У повітрі прокотилася зеленувата хвиля. Щось завадило дівчинці зайти усередину. Савлій спершу засміявся, але потім зрозумів, що Аеніль не просто спіткнулася. Розгублено він озирнувся.

— Бовдур, — гукнув один із старшокурсників, — ти що, збираєшся битися з нею?

Савлій нерішуче кивнув.