Розділ 7 ПОЄДИНОК

— Ні. Але вже холодно, треба повертатися в замок.

— Так.

Дівчата піднялися, утім пішли не назад, а вперед алеєю, щоб вийти біля лікарні і потім вже повертатися в замок, бо під час заняття там краще не ходити.

— То невже все так складно? — запитала Аеніль зі щирим співчуттям. За свої проблеми вона вже забула. — І чому в цьому житті все так жахливо?

— Це не так… Ми просто не знаємо життя.

— Але ж тобі так складно! У тебе ж немає виходу!

— Вихід є… Просто він надто тяжкий…

— Який це вихід? — здивувалася Аеніль.

— Складно пояснити… О! Дивись, то не твій викладач йде?

З-за кута лікарні, до якої вони вже наблизилися, вийшов майстер Елітіс. У нього був вкрай похмурий вигляд. Дівчатам нікуди було подітися, бо він їх одразу побачив. Коли наблизився, то зупинився, зміряв їх лютим і зневажливим поглядом і сказав:

— Прогулюєте уроки, панно Уберті?

— Е… я в лікарню… — Аеніль ще не бачила його таким роздратованим і не знала, що сказати.

— Невже? Захворіли усі троє одночасно? — Але його голос трохи пом’якшав і він пильніше глянув на Аеніль та Іно. Гелео знову була під каптуром. — Дивіться, щоб по-справжньому не потрапили до лікарні, коли відбудеться покарання за прогули.

І рішуче пішов далі. Зник у галереї так швидко, як і з’явився.

— Він же і сам не на уроці! — сказала Гелео.

Аеніль знову спохмурніла і не відповіла їй. Скільки нещасть за один день. Вона глянула на Іно, що тихенько дріботіла поряд, притиснувшись до сестри. Маленька весь час мовчала. Відчувала, що навколо не все гаразд. Аеніль боялася спробувати її розвеселити, бо ці спроби чомусь завжди викликали сльози у меншої сестрички.

У галереї дівчата зіткнулися ще з двома викладачами. Це були дві молоді жінки з відділення алхімії. Аеніль їх уже бачила: одна, магістерка Урегус, викладала в неї практичні, ім’я іншої вона не знала. Викладачки не звернули уваги на дівчат, що явно прогулювали уроки, на відміну від майстра Елітіса-молодшого. Лише Ірене зиркнула на Гелео. Жінки швидко перемовлялися, і дівчата розчули слова:

— …до цього йшло, майстер Стесагор вже був однією ногою в могилі.

— Так, Агарісто, але чому ми маємо збиратися у шпиталі?

— Він заповів, щоб вибори нового голови пройшли там, біля…