Розділ 7 ПОЄДИНОК

Аеніль завагалася.

— Не знаю… Мабуть, не треба. Нехай спить собі. А я можу глянути на неї?

— Так, звичайно. Здається, у моєму супроводі ти можеш зайти, але…

— Що?

— Такі пізні візити — це порушення правил. Тут на дверях такі чари, що про це точно дізнаються.

— У мене вже й так купа покарань, одним більше, одним менше. Аби тебе не покарали.

— Ну, як хочеш. Мене не карають… Навіть не знаю чому. Можливо, у нас на відділенні не такі суворі правила. Але за прогул мені нічого не було. Майстриня Йонсон лише спитала, чи зі мною все гаразд.

Дівчата пройшли. Хоч Аеніль раніше ні разу не була у вітальні чародіїв, але не звернула на неї ніякої уваги. І навряд чи змогла б пригадати, що там де було розміщено. Вона думала лише про сестричку і заспокоїлася, лише коли побачила, що та мирно спала на ліжку Гелео.

У Гелео була простора кімната, зі столом та кількома м’якими стільцями. Аеніль сіла на один із них і спитала:

— Можна, я тут трохи посиджу?

— Звичайно, — Гелео сіла на інший.

Аеніль сиділа, прихилившись до спинки, і дивилася на світле обличчя Іно, що тихенько сопіла. Дівчина не помітила, як заснула прямо на стільці.

Гелео спершу думала її розбудити, але потім вирішила не турбувати Аеніль. У тої був занадто тяжкий день.