TextBook Гопак чи карате?
Вітькові снилася мама. Вона шукала свого єдиного сина. І в кімнатах дивилася, і до повітки зазирала, і вибігала на вулицю. Проте марно — його, Вітька, ніде не було. А він сам ніби дивився на маму звідкілясь збоку і в нього аж серце розривалося від жалю до неї...
Прокинувся Вітько від того, що його хтось торсав за плече.
— Синку, що з тобою? — стривожено запитала тітка Миланка. — Стогнеш так, що аж душа обривається.
— Маму... шкода... — сказав Вітько і несподівано для самого себе схлипнув.
Тітка Миланка тяжко зітхнула. Від брата вона вже довідалася про те, чим закінчився похід до Змієвої нори.
— Що поробиш, синку, — сказала вона. — Мабуть, судилося тобі залишитися у нас. От і мій Мирко десь...
І гаряча сльоза упала Вітькові на щоку.
А вранці біля воріт засвистів соловейком Олешко Попович. Росанка визирнула з повітки, насмішкувато поцікавилася:
— А що це ти розтьохкався з самого досвітку? Гадаєш, як Змія побив, то вже тобі все й дозволено?
— Та... я тут Миркового коня привів. Щоб не біг Мирко на своїх двох до Городища.
— А раніше не міг прийти? Він же ще й не снідав.
— Та я — що? Я його не підганяю. Я тут зачекаю.
— Що ти, доню, кепкуєш з людини? — подала голос з клуні тітка Миланка. — Краще б запросила Олешка до хати. Пощо йому стовбичити під ворітьми? Заодно й поснідає з Мирком.
Двічі Олешка запрошувати не довелося.
Коли вибралися з дворища, Олешко тихо сказав:
— Слухай, Мирку... Може, мені того Змія ніби ще й полонити?
— Як це — ніби? — не зрозумів Вітько.
— А так. Учора я його ніби побив. А оце подумав, що, може, мені його ніби й полонити?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторожова застава» автора Рутківський В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гопак чи карате?“ на сторінці 1. Приємного читання.