Розділ XXIX

Того ж дня, після обіду, на Повонсковському кладовищі відбувся похорон професора Містраля. На похорон зібралося дуже багато студентів і представників наукового світу столиці. Прийшли і всі наші знайомі з «Пристані Ескулапа», внісши до жалобного обряду нездоровий сенсаційний настрій. Сам факт, що на похороні присутній вбивця, надавав траурній урочистості якогось жахливого характеру. Важкі хмари, що нависли низько над землею, і дощ поглиблювали похмурий настрій.

Ми з Трепкою стояли під парасолькою і здалеку спостерігали, як відбувається похоронна відправа. Я думав, що Трепка скористається з нагоди і підійде до мешканців з «Пристані», але капітан чомусь тримався осторонь і тільки вклонився їм. І мені не дозволив навіть поговорити трохи з Галінкою. Не діждавшись, поки закінчиться похорон, ми пішли з кладовища..

По дорозі назад я запитав капітана, коли він збирається арештувати вбивцю.

— Почекаємо до суботи, — почулася лаконічна відповідь.

— До суботи? — здивувався я.

— На жаль, — сказав Трепка, — я мушу провести ще один невеличкий експеримент.

Я був дуже вражений.

— Ви, здається, казали, що слідство вже закінчено, і ви знаєте прізвище вбивці.

— Це правда, друже. Слідство вже закінчено, — буркнув Трепка.

— То в чому ж справа?

— Хочу здобути ефективний наочний доказ. Це дуже спростить акт звинувачення. Є й ще одна причина, — додав він за хвилю, — чесний математик завжди перевіряє рішення.

У суботу, коли ми вранці подзвонили в «Ізолятор», виявилося, що всі мешканці виїхали у «Пристань Ескулапа».

— Чудово, — сказав Трепка. — Можемо приступити до останньої дії.

Тоді я зрозумів, чому Трепка вибрав суботу: з якихось міркувань він хотів, щоб остання дія відбулася в «Пристані».

Дальші події розгорталися швидко. О десятій годині ми були на місці. Першою зустрілася нам Галінка. «Добра прикмета», подумав я.

Дівчина йшла стежкою до альтанки, ведучи за руки двох наймолодших Мацьошеків. Побачивши нас, вона зупинилась і помахала рукою.

— Мила дівчина, — з батьківською усмішкою промовив Трепка. — Чому ж ти, Павелеку, не привітаєшся з нею?

Зніяковівши, я вискочив з машини і підбіг до Галінки.

— Чого ви весь час сиділи тут? Чому не вернулись у Варшаву? Я чекав на вас, Галінко.