(12.1)
де – середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);
– кількість місяців дії кредитної угоди;
– щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);
– податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника упродовж дії кредитної угоди;
– сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу порівняно з датою укладання угоди).
Кожен банк, формуючи власну методику оцінювання кредитоспроможності, може встановлювати інші додаткові показники аналізу. Кількість і види таких показників Національним банком не регламентуються. Зазвичай це найбільш розповсюджені коефіцієнти й індикатори оцінювання фінансово-економічного стану, суб'єктивні критерії аналізу, а також специфічні показники.
Такі найбільш розповсюджені показники, які використовуються при оцінюванні кредитоспроможності позичальників комерційними банками, розглядалися у попередніх темах даного навчального посібника. А особливості суб'єктивних показників наведено у розділі 12.4 даної теми.
Серед специфічних показників, які не вживаються при звичайній діагностиці та використовуються виключно при оцінюванні кредитоспроможності, а тому й не висвітлені вище у навчальному посібнику, найбільш уживаним є рівень забезпечення кредиту. Він відображає співвідношення вартості предмету застави та заборгованості за кредитною угодою, визначається у відсотках і обчислюється за формулою:
(12.2)
де – оціночна вартість /-того виду забезпечення;
– вид забезпечення;
– сума кредиту та відсотки за ним.
Зазвичай у практиці кредитування розвинених країн оптимальне значення показника забезпечення кредиту приймається на рівні 120. Тобто сукупна вартість предметів застави у такому разі складає 120% від вартості кредиту і процентів за ним. В Україні у зв'язку з кризою платежів та нестачею коштів банківської системи норматив покриття заборгованості за кредитними угодами було збільшено. Оцінювання показника відбувається не лише виходячи із його значення, а й залежно від виду предметів застави.
Як зазначалося, конкретні методичні правила й підходи встановлюються комерційними банками самостійно. Банки мають право самостійно визначати додаткові грунтовні й технічно виважені критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними. Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування. Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційних проектів, то внутрішні положення банку повинні також містити правила щодо порядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методики аналізу бізнес- плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності, порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційної кредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів і регламенту підготовки й прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту. Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку України для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності сформованих резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку України вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.
Оцінка стану позичальника виконують по таких етапах:
• 1-й етап – обчислюють значення основних (об'єктивних) показників, які характеризують фінансовий стан позичальника. Оцінка стану позичальника здійснюється на підставі даних офіційної звітності позичальника (бухгалтерський "Баланс" підприємства (форма №1), "Звіт про фінансові результати діяльності" (форма №2), руху грошових коштів на його рахунках та інформації з пакета документів, що надає позичальник для отримання кредиту;
• 2-й етап – об'єктивні показники оцінюють у балах (або інших співставних величинах) та узагальнюють у одному комплексному показнику;
• 3-й етап – оцінюють показники суб'єктивного характеру та на їх підставі визначають коригуючий коефіцієнт;
• 4-й етап – суму балів по об'єктивних оцінках коригують (перемножують) на коригуючий показник та визначають загальну суму балів чи узагальнений показник оцінки кредитоспроможності. За значенням цього показника встановлюють рейтинговий клас кредитоспроможності позичальника.
Оцінювання об'єктивних критеріїв кредитоспроможності позичальника
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Діагностика в системі управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Підходи до оцінювання кредитоспроможності“ на сторінці 2. Приємного читання.
