Розділ «Тема 1. Поняття та загальна характеристика влади і керівництва»

Щоб керувати, треба мати владу. Влада грунтується на зверненні до активних потреб працівника. Це фізіологічні потреби, потреби в захисті, соціальні потреби, потреби в повазі та самовираженні. Люди роблять припущення стосовно того, що може статися, якщо вони будуть поводитися певним чином, які їхні потреби будуть або не будуть задоволені.

Керівний вплив і влада залежать як від особистості, на яку спрямований цей вплив, так і від ситуації, в якій він перебуває та від якостей керівника. Залежність влади від особистості, на яку спрямований управлінський вплив, полягає в тому, що кожна людина через свої психологічні особливості по-різному реагує на вплив керівника, а отже, й поводиться відповідно.

Наприклад, менеджер підприємства, у якого великий досвід керування людьми, має дещо вищу реальну владу, ніж керівник, який не має такого досвіду.

Реальна влада залежить від ієрархії взаємовідносин керівника, знання ним методів впливу на підлеглих, а також їхньої психології та мотивації.

Ці основи влади є інструментом, за допомогою якого керівник може примусити підлеглих виконувати роботу, спрямовану на досягнення цілей організації. Вони ж є засобами, які можуть бути використані неформальним лідером, щоб сприяти або заважати досягненню цілей організації. У кожної з перерахованих форм влади є свої плюси й мінуси.

Менеджмент виділяє такі форми влади:

Рис. 1.2. Характеристика форм влади, які застосовуються у менеджменті

Влада, яка грунтується на примушенні, - це вплив на підлеглих переважно через страх (страх втратити роботу, захищеність тощо). Застосовується переважно в організаціях, де менеджери не визнають інших форм влади над підлеглими.

Як відомо, більшість потреб людина задовольняє на робочому місті. Тут вона одержує кошти на життя, суспільне визнання результатів своєї праці. Підлеглий знає, що керівник має владу покарання його, а це заважає задоволенню потреб. Зрештою, у підлеглих виникає страх втратити роботу, певні повноваження, позбавитися матеріальної винагороди тощо. У принципі керівник завжди має широкі можливості впливати на підлеглих, використовуючи примушення й страх. При цьому зовсім не обов'язково вдаватися до прямих погроз. Для виникнення страху може бути достатньо мимохідь кинутого натяку або нехтувального жесту тощо.

Використання влади, заснованої на примушенні, - найбільш легкий, але найменш ефективний спосіб дії керівника. Як свідчить практика, в цьому випадку зростає плинність кадрів, знижується рівень трудової дисципліни, погіршується психологічний клімат у колективі.

Коли в людини завмирає серце від страху, це значить, що виникла пряма загроза його фундаментальним потребам - виживанню або захищеності.

Робоче місце дає багато можливостей застосувати владу, використовуючи страх і примушення, оскільки безліч наших потреб задовольняються саме там. Так, страх втратити роботу властивий майже всім (окрім випадків, коли людина її не цінує й шукає нове робоче місце). Навіть натяк на звільнення, позбавлення якихось повноважень або пониження в посаді, як правило, дають миттєвий результат. Це звичайно грубі прийоми, однак керівник може застосувати й більш витончені способи.

Значно частіше страх, спрямований не на матеріальні інтереси підлеглого, а на його самолюбство. Кожен з нас дуже болісно реагує на всілякі приниження. Наприклад, мимохідь кинуте зауваження про те, що інший робітник уже впорався зі своїм завданням; натяк, що кандидата на нове престижне місце роботи краще знайти на стороні; виділення менш зручного кабінету тощо. Це лише кілька способів посіяти в душі людини страх того, що вона не користується в колективі повагою.

Цей метод може бути використаний і фактично використається в багатьох організаціях. Але його не слід застосовувати без крайньої потреби. Дійсно, страх може одержати верх лише тоді, коли є досить висока ймовірність того, що людину спіймають у момент нестатутного поводження. Щоб використати такий інструмент впливу, необхідно мати ефективну систему контролю. Якщо основними важелями влади є примус і страх, то підсилюється прагнення людей свідомо обманювати організацію. Мається на увазі, що підлеглі можуть через побоювання втратити роботу, приховувати фактичний стан справ у довірених їм відділах і службах. Тим самим вони є джерелом неправдивої або перекрученої (неповної) інформації. Ще одна негативна особливість проявляється в зниженні продуктивності праці робітника й, як наслідок - низькій якості продукції через скутість, острах і невдоволення своєю роботою.

Недоліками застосування цієї форми влади є те, що вона часто призводить до великих витрат на управління, до відсутності довіри до керівництва; до виникнення незадоволеності роботою та пасивного ставлення до виконання своїх функцій тощо.

Влада, що грунтується на винагороді, передбачає використання керівником бажання підлеглих отримати винагороду в обмін на якісно виконане завдання (роботу).

Обіцянка винагороди - один з найдавніших і найефективніших способів впливу на людей. Влада, заснована на винагороді, впливає через заохочення підлеглого, щоб досягти бажаного поводження його. Виконавець не опириється цьому впливу, тому що в обмін очікує винагороду в тій або іншій формі. Більше того, він свідомо виконує ті діі, які на нього покладено. У цьому перевага влади, що грунтується на винагороді, над владою, заснованою на примушуванні та страху. Однак для успішного впливу необхідно давати таку винагороду, яка була б бажаною і цінною. А це не завжди можливо для організації. Менеджеру слід пам'ятати, що винагороди обмежуються законодавчими актами, положеннями, політикою організації (підприємства).

Отже, ефективність будь-якого типу влади залежить від упевненості виконавця в тому, що керівник може задовольнити (або не задовольнити) його активну потребу.

Влада, що грунтується на винагороді, впливі через позитивні дії, більш сприятлива, ніж страх, тому що дає позитивні стимули для якіснішого виконання роботи. Іноді важко визначити, яка нагорода буде ефективною.

Експертна влада грунтується на впевненості підлеглого щодо наявності у керівника спеціальних знань і вмінь, які дадуть підлеглому змогу задовольнити свої потреби.