Розділ «Тема 4. Організаційні форми інноваційної діяльності»

2. Прибуткові — ті, що не надають пільг, здаючи в оренду своє майно. Це переважно приватні бізнес-інкубатори, чисельність яких зростає. Вони пропонують орендарям багато різноманітних послуг, за користування якими отримують платню.

3. Інкубатори, які функціонують при академічних інститутах, вищих навчальних закладах. Вони виступають як сполучна лапка в розробці нововведень між науковими установами і приватним бізнесом, надають ефективну підтримку підприємствам, які мають намір опанувати високотехнологічну продукцію: необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну бази, обчислювальну техніку, можливість користування бібліотекою.

Орендна плата при цьому досить висока. Функції бізнес-інкубаторів постійно розширюються. У табл. 4.4 наведена характеристика основних послуг інкубаторів.

В Україні створюються бізнес-інкубатори при деяких вищих навчальних закладах та в регіонах за підтримки урядових програм іноземних країн.

Так, за ініціативою міської держадміністрації, для підтримки інноваційної діяльності в столиці створено Київський інноваційний бізнес-інкубатор, до складу якого входять: безпосередньо бізнес-інкубатор як орган управління, координаційні органи для забезпечення співпраці з місцевими органами влади; самостійні цеп-три, які забезпечують обслуговування інкубованих фірм; самі фірми. Інкубовані фірми займаються інноваційним проектуванням та користуються всіма пільгами, наданими бізнес-інкубатором (пільгові оренда приміщень, отримання сервісних послуг). Територіально вони розташовані в приміщенні бізнес-інкубатора, проте термін дії їх перебування в складі бізнес-інкубатора обмежується 2—3 роками.

Інноваційні бізнес-інкубатори діють при технічних університетах Львова, Дніпропетровська та Києва. В Івано-Франківську створено Українсько-канадський бізнес-центр, який здійснює основні функції бізнес-інкубатора.

Таблиця 4.4. Характеристика основних послуг інкубаторів

Продовження табл. 4.4

Завдання 5. Нині у світі створено науково-технічні альянси, як у міжнародному масштабі, так і в межах однієї країни (табл. 4.5).

Таблиця 4.5. Міжнародні угоди про створення науково-технічних стратегічних альянсів

Проаналізуйте дані кількості угод за сферами і розрахуйте частку окремих країн у їх загальному обсязі.

1. Які форми влади застосовують в інноваційних типах структур організації?

2. Чому впровадження нових технологій (товарів) супроводжується підвищеним рівнем ризику?

3. Чи зникає конкуренція між підприємствами, якщо вони об'єднуються в альянси і т, д"?

Цікаво знати, що...

Саме малі венчурні фірми е розробниками таких винаходів, як кольоровий фотопапір, мікропроцесор, персональний комп'ютер, фотокопіювальний пристрій, без яких ми не уявляємо повсякденного життя. Більшість великих нововведень минулого століття з'явилася завдяки венчурному бізнесу.

Корпорації "ІБМ", "Сіменс", "Тошиба" створили альянс, вклавши 1 млрд. дол. у розробку суперчіна комп'ютерної пам'яті. Результати цієї розробки можуть глобально вилинути па технічний рівень галузі.

Типовим приводом до утворення консорціуму, нерідко з залученням кількох великих іноземних партнерів, с реалізація великого технологічно складного і капіталомісткого проекту, наприклад, літакобудівного або аерокосмічного. Україна, зокрема, бере участь у консорціумному проекті "Sea Launch", учасниками якого є також СІІІЛ, Росія і початково була Норвегія. Передумова ефективної участі України в цьому проекті — традиційна для останніх десятиліть спеціалізація у військово-космічних розробках і виробництві, завдяки чому для країни є особливо перспективною співпраця в галузі мирного космосу. Крім участі в проекті "Sea Launch", треба відзначити широке використання українських ракет у міжнародних космічних запусках. Наприкінці 90-х років XX ст. у підконтрольній національному космічному агентстві України сфері працювало 17 державних організацій і 7 акціонерних товариств, які с світовими лідерами у багатьох напрямах аерокосмічного виробництва. Україна має у своєму розпорядженні ракети-носії "Циклон", "Зеніт-ЗСЛ", "Дніпро" з високими експлуатаційними характеристиками (наприклад, російський "Союз" здатний вивести на орбіту 4 супутники, а "Зеніт" — 12) і завдяки цьому бере активну участь у міжнародних консорціумних проектах. Багатогалузеві концерни можуть існувати у формі вертикально інтегрованих корпорацій і диверсифікованих ТИК. Вертикально інтегровані корпорації утворюються внаслідок об'єднання при одному власникові та під єдиним контролем найважливіших сфер виробництва кінцевого продукту. Зокрема, транснаціональна нафтова компанія видобуває сиру нафту в одній країні, рафінує — в іншій, а продає кінцевий нафтопродукт — у третіх країнах. Диверсифіковані ТНК охоплюють національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграціями. Типовий приклад корпорації такого типу — швейцарська корпорація Nestle, що має 95 % своїх виробництв за кордоном і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин тощо. Число таких компаній останніми роками стрімко зростає.

У всіх ТНК головна компанія є оперативним штабом корпорації. Па ос по ні широкомасштабної спеціалізації та кооперування вона проводить техніко-економічну політику і контроль за діяльністю закордонних філій. Закордонні філії та дочірні фірми становлять регіональну структуру ТНК. Останніми роками в ній відбуваються суттєві зміни, пов'язані зі здійсненням так званої комплексної стратегії.

Комплексна стратегія ТНК ґрунтується на глобальному підході, який передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої лапки, а для об'єднання, тобто для корпорації загалом, її суть полягає в децентралізації управління міжнародним концерном і значному підвищенні ролі регіональних управлінських структур. Така політика стала можливою завдяки досягненням техніки в галузі зв'язку та інформації, розвитку національних і міжнародних банків даних, тотальній комп'ютеризації. Вона дозволяє ТНК координувати виробничу і фінансову активність зарубіжних філій і дочірніх фірм. Комплексна інтеграція в рамках ТНК потребує і комплексної організаційної структури, що втілюється у створенні регіональних систем управління та організації виробництва.