TextBook Якщо організація більше спрямована на фундаментальні дослідження, раціональніше використовувати дисциплінарну структуру. У цьому разі поділ на відділи здійснюється за певним напрямом або спеціалізацією. Перевагою такої структури є можливість наукового розпитку фахівців, відповідно стабільний склад груп дослідників, поглиблення знань у вузькій галузі та набуття у ній наукового авторитету. Досить ефективно використовується обладнання. Проте існує небезпека концентрації уваги лише на власних наукових проблемах і неефективного проведення досліджень, що відповідають вимогам замовника.
Існують ситуації, коли необхідно створити змішану структуру:
— підрозділ може тимчасово займатися програмою, наприклад, розробкою нового технологічного процесу виробництва, однак після її виконання повертається до виконання колишніх функцій;
— підрозділ викопує великий обсяг цільових досліджень із значним обсягом робіт для комерційних цілей.
У таких випадках створюються групи фахівців одного профілю як постійний компонент структури, а також запроваджується механізм їхнього зв'язку з програмною структурою. Такий прийом дозволяє поєднати переваги програмної орієнтації зі спеціалізацією і забезпечити міждисциплінарний підхід до вирішення проблеми (рис. 4.5).
У виробничих об'єднаннях в окремий підрозділ часто виділяють центральну лабораторію (або науково-технічний центр), яка здійснює фундаментальні цільові дослідження (рис. 4.6). Водночас, в окремих виробничих ланках організації проводяться дослідження та розробки конкретних програм поряд з вирішенням комерційних питань. Незалежність центральної лабораторії від технічних і комерційних факторів забезпечує великі можливості для досягнення творчих та довгострокових результатів.
Рис. 4.5. Схема формування програмних груп за допомогою переведення фахівців з "дисциплінарних груп"
Рис. 4.6. Виробничі об'єднання з окремим підрозділом (науково-технічний центр), який здійснює фундаментальні цільові дослідження
4.3. Науково-технічне співробітництво
Основними організаційними формами інноваційної діяльності є технопарки, технополіси, інкубатори, асоціації, стратегічні альянси.
У табл. 4.1 наведені основні організаційні форми інноваційної діяльності.
Таблиця 4.1. Організаційні форми, які забезпечують розвиток інноваційної діяльності [58]
| Вид організації | Коротка характеристика |
| 1. Технопарк | Комплекс самостійних організацій з науково-виробничого циклу створення новацій (НДІ, НИЗ, підприємства) |
| 2. Технополіс | Спеціально створений комплекс, що охоплює весь цикл інноваційних робіт |
| 3. Регіональні науково-промислові комплекси, науково-технічні центри | Проводять фундаментальні та прикладні дослідження в різних сферах з експериментальною перевіркою й оформленням патентів, винаходів, методів і ноу-хау |
| 4. Бізнес-інкубатори | Організації, що створюються місцевими органами влади або великими компаніями з метою "вирощування" нових видів бізнесу |
| 5. Спеціалізовані підрозділи фірм (творчі бригади, проектні групи тощо) | Створюються на великих підприємствах, що випускають наукоємну продукцію. Визначають інноваційну стратегію |
| 6. Венчурні фірми (ризик-фірми) | Створюються для генерації ідей та їх розробки і впровадження у виробництво. Характеризуються надзвичайною інноваційною активністю і значним ризиком |
| 7. Консультативні й аналітичні фірми | Прогнозують розвиток технологій, нових товарів та попиту на інновації, визначають перспективні цілі, тематики досліджень |
| 8. Стратегічні альянси: консорціуми, спільні підприємства тощо | Різні форми міжнародної науково-технічної кооперації фірм, які створюють з метою спільного проведення НДДКР, взаємного обміну виробничим досвідом, розподілу ризику під час проведення НДДКР |
| 9. Тимчасові науково-технічні колективи | Створюються з мстою розробки конкретної науково-практичної проблеми за певний період |
У Радянському Союзі на підставі науково-технічного та військового протистояння з країнами ІІАТО виникло понад півсотні середніх і малих організацій містечок, майже повністю пов'язаних з проведенням наукових досліджень і практичним освоєнням результатів. Академічні містечка розташовувалися здебільшого неподалік найбільших міст (Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ). Як інноваційні структури, адаптовані до умов ринку, вони почали формуватися у другій половині 90-х років і одержали назву "науко-град". На сучасному етапі в Україні використовують назви та загальні підходи до створення західного формату.
Технопарк в науково-виробничим територіальним комплексом, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, розташовані навколо університетів з розвиненою інфраструктурою: лабораторні, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи
транспортних та інших комунікацій, магазини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси.
Термін "технопарк" походить від коренів двох слів: грец. техпо — майстерність, уміння, та "парк". З одного боку, парк вживають тому, що розташовують його у лісових зонах або у разі проектування передбачають багато зелених насаджень, що додатково формує сприятливі умови для інноваційної діяльності. З іншого, "парк" можна розуміти у сенсі великої номенклатури засобів.
Основою створення технопарків є кілька принципів:
— координація діяльності та співпраця чотирьох основних лапок: науки, вищої школи, державного сектора виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів управління;
— прискорення процесів передавання у виробництво науково-технічних знань, отриманих унаслідок фундаментальних та прикладних наукових досліджень;
— розвиток інноваційного підприємництва;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інноваційний менеджмент» автора Скрипко Т.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 4. Організаційні форми інноваційної діяльності“ на сторінці 4. Приємного читання.