Розділ «Тема 4. Організаційні форми інноваційної діяльності»

Регіональні системи управління сучасної ТНК ґрунтуються па трьох основних видах:

— головні регіональні управління, які є відповідальними за діяльність концерну у відповідному регіоні. Вони мають усі права щодо координації та контролю за діяльністю філій у цьому регіоні (наприклад, головне регіональне управління американського концерну "General Motors" з координації діяльності філій в Азії та Океанії, розташоване в Сінгапурі);

— регіональні виробничі управління, які координують діяльність підприємств за лінією руху продукту, тобто відповідним виробничим ланцюгом. Такі управління відповідають за забезпечення ефективної діяльності підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюга, вони підпорядковані безпосередньо головному регіональному управлінню концерну. Регіональні виробничі управління спрямовані на розвиток ефективних видів виробництв, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація "Hewlett-Packard" па початку 90-х років XX ст. через це перемістила свої виробничі управління основних продуктів із СІІІЛ до Європи);

— функціональні регіональні управління забезпечують специфічні види діяльності концерну: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи тощо. Ці управління відповідальні за результати діяльності всіх відповідних структур у регіональному або глобальному масштабі.

Процес організації холдингової структури може йти "знизу", "зверху" чи об'єднувати обидва способи. На першій стадії при організації "знизу" здійснюється об'єднання незалежних компаній із заснуванням їх холдинг-центру. При цьому засновники можуть робити різні засновницькі внески в активи об'єднання: грошові кошти, цінні папери, будівлі, споруди, обладнання, права па користування надрами, а також майнові права. В обмін на це засновники отримують звичайні акції.

Коли засновниками холдингу є відкриті акціонерні товариства, то засновницьким внеском можуть бути звичайні акції цих компаній. У цьому випадку виникають відносини співучасті, тоді як обидві компанії володіють голосуючими акціями одна одної. Холдингом є та з них, яка має змогу здійснювати діловий контроль за діяльністю іншої.

Після заснування холдингової компанії процес формування об'єднання відбувається "зверху". Якщо досягнута умова між керівництвом холдингу та іншими компаніями на купівлю-продаж акцій, то здійснюється обмін акціями ("дружне" поглинання). Іншим варіантом "дружнього" поглинання може бути передача пакета акцій фірми в довірче управління холдингу.

В іншому разі, коли немає такої згоди, холдинг намагається скупити акції компанії на фондовому ринку, а потім уже вступає у взаємовідносини на загальних зборах акціонерів ("агресивне" поглинання). Результатом цього варіанта може бути заміна всього складу керівництва компанії.

У практиці досить поширеним варіантом встановлення ділового контролю над фірмою є інвестиційне кредитування. Такі кредити спрямовуються на реалізацію конкретних заходів і проектів за участі кредитора у прибутку.

Що одним способом встановлення ділового контролю над підприємством, до того ж, дешевшим, ніж купівля акції, с придбання холдингом боргів підприємства. За умов дефіциту грошових коштів борги можуть бути скуплені зі значним дисконтом до номінальної величини.

Як видно, функція контролю є основною причиною появи цієї форми об'єднання, яка сприяє досягненню максимального результату від консолідованої діяльності підприємств і максимальних дивідендів па кожну одиницю інвестованого капіталу материнської компанії.

Основними мотивами створення холдингів бувають такі види контролю: за джерелами сировини; ціп і ринків збуту; виконання зобов'язань суб'єктів зовнішнього середовища; технології виробництва; розподілу ризиків між учасниками комерційних угод.

Механізм контрольного пакета забезпечує безумовне право ухвалення чи відхилення деяких рішень на загальних зборах акціонерів, наприклад, суттєвих змін і доповнень до статуту, створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств тощо. Крім того, вказані права дають змогу холдинговій компанії провадити єдину економічну, фінансову і технологічну політику.

Термін "холдингова компанія" стосується об'єднань, які мають контрольний пакет в акціонерному капіталі (кількість їх не обмежується) одного або кількох підприємств. Для ефективного вирішення конкретних завдань холдинг об'єднує і консолідує їх інтереси, водночас кожне самостійне підприємство продовжує функціонувати в своїй сфері діяльності як філія чи дочірне підприємство. Сумарний капітал дочірніх підприємств, які контролює холдинг (їх може бути до сотні і більше) в багато разів перевищує капітал самої холдингової компанії. Іноді 10—15 % акцій достатньо, щоб отримати контрольний пакет. Користуючись цим, холдингові компанії можуть формувати структуру окремих галузей, не займаючись безпосередньо виробництвом. Це особливо важливо для української промисловості, яка вже впродовж тривалого часу потребує раціоналізації галузевої структури. Холдинги мають високу маневреність, здатні швидко і суттєво реагувати на необхідність переміщення капіталу, збільшувати кількість сфер своєї діяльності, здійснювати комплексні програми.

Можна вважати встановленим той факт, що визначальна роль у керівництві ринковою економікою належить великим об'єднанням на кшталт холдингу. Холдинги функціонують у світі практично у всіх галузях господарства.

Створені на сьогодні в Україні за ініціативою держави холдинги важко віднести до одного з тих видів, які ефективно функціонують на Заході. Адже мстою їх створення є збереження існуючих раніше об'єднань підприємств. Крім того, український фондовий ринок ще продовжує формуватися.

Порушення жорстких, адміністративних, управлінських вертикальних відносин, водночас з демонтажем механізмів централізованої економічної системи, диктують необхідність створення нових господарських об'єднань, якою є холдингова структура — контроль акціонерного капіталу підприємств. Треба зазначити, що ефективність цього процесу досягається значною мірою завдяки високому ступеню взаємодії, а не конкуренції.

В умовах перехідного періоду можливі такі варіанти створення державних холдингових компаній: за ініціативою самих державних підприємств; виникнення нових акціонерних товариств; державних холдингових компаній міністерствами; внаслідок реструктуризації великих підприємств; за ініціативою великих підприємств, що виробляють складну готову продукцію. До створення холдингу можуть спонукати багато причин.

Холдингові компанії України, можливо, матимуть особливості, зумовлені станом економіки країни. Середні і навіть великі підприємства, які мають потребу в налагоджуванні стійких зв'язків зі суміжниками, нададуть перевагу "дружньому" поглинанню холдинговою компанією. Спостерігається тенденція до стійкої кооперації малих підприємств, однак вони не хочуть втрачати самостійність. Ідеться не про їх злиття в великі об'єднання, а про зміцнення своїх позицій за рахунок холдингу. Зрозуміло, що його центральне підприємство зможе з меншими витратами вирішити питання реклами, аудиту, інвестиційної діяльності. Негативною особливістю холдингових компаній в Україні може стати створення багатьох з них директивним шляхом для відновлення під повою назвою міністерських структур. Це може викликати реальну загрозу стримання демонополізації економіки. Натомість перспективними с банківські холдингові компанії. З одного боку, вони зможуть кваліфіковано здійснювати фінансовий контроль за діяльністю підприємств і видавати їм кредити. З іншого — за характером діяльності банкам не властиве втручання у внутрішні виробничі проблеми підприємств.