Проблема, отже, полягає в тому, щоб організувати ефективну систему рефінансування, коли максимальний ефект досягається при мінімальних витратах, оскільки цілком зрозуміло, що система не може бути абсолютно захищеною. У принципі створити таку систему можна, хоч організаційно і технічно зробити це непросто.
Виходячи з цього, організаційно найбільш прийнятним є компромісний варіант, коли, наприклад, тільки цінні папери, емітовані надійними позичальниками, розглядаються як інструмент рефінансування.
Таке розв'язання питання до певної міри полегшується тією обставиною, що підприємств з надійною репутацією, тобто стабільно працюючих, які мають сприятливі перспективи розвитку і імідж, що склався, не так багато. Однак такий спосіб рефінансування сприяє активному репродукуванню монопольної економічної структури. Зрозуміло, що монопольне зростання краще конкурентної стагнації. Разом з тим сама по собі перспектива посилення влади монополій навряд чи є привабливою. Збалансувати ситуацію можуть державні гарантії, інші форми фінансового і організаційного сприяння середньому і дрібному бізнесу.
Інша проблема пов'язана з якістю цінних паперів (векселів) - як у формальному, так і в економічному розумінні (неприпустимість рефінансування "бронзових" векселів, тобто дружніх послуг, а не реальних операцій). Ця проблема зрештою також створює потенційну загрозу купівельній силі гривні у зв'язку зі збільшенням вільної, тобто незабезпеченої гривневої маси. З урахуванням даної обставини може бути обговорене питання про рефінансування кредитних вкладень банків в економіку під забезпечення у формі поступки вимоги на кредит позичальникам або НВУ і банків по купівлі в останніх на обумовлений термін прав вимоги на кредити із зобов'язанням зворотного продажу. У той же час в цих випадках виникає правова колізія, оскільки внаслідок чинного законодавства НВУ не має права кредитувати суб'єкти економіки, крім банків. Так чи інакше проблема рефінансування банків, що кредитують економіку, має бути вирішена.
Звертаючись до теми захисту гривні від спекулятивних атак, слід зауважити, що оборона повинна будуватися на основі поєднання економічних і адміністративних заходів. Економічна лінія оборони формується слабким курсом гривні, що знижує потенційний ефект спекулятивних атак на неї.
Незважаючи на те, що втрати на слабкому курсі частково компенсуються зниженням процентних ставок і відносним здешевленням ресурсів емісійного походження, які потенційно використовуються для валютних спекуляцій, така ситуація істотно відрізняється від тієї, що склалася при гіперінфляції, коли здійснювалися спроби високими процентними ставками стримувати пониження курсу гривні. В останньому випадку регулювання було спрямоване на підтримку гривні, виходячи з об'єктивної ситуації з валютним курсом гривні, що підтримувався на штучно завищеному рівні в ім'я ідей соціального добробуту і відповідно до букви Конституції.
Запропонований підхід, навпаки, базується на об'єктивних вимогах до стану економічних параметрів (слабкий курс валюти і низький рівень процентних ставок, необхідний для економічного розвитку). Проте самої лише розумної політики валютного курсу і об'єктивних чинників може не вистачити для ефективної протидії валютній спекуляції, заснованій на об'єктивній слабкості національної валюти. Тому в будь-якому випадку необхідна система адміністративних заходів, що допомагають реалізуватися економічно обґрунтованим співвідношенням.
За своїми ознаками всі ці заходи належать до валютного регулювання і контролю, однак до певної міри можуть виступати як рішення у сфері регулювання банківської діяльності. Часом ці заходи можуть органічно поєднувати ідеї валютного і банківського регулювання. Таке поєднання цілком відповідає ролі банків як основних агентів валютного контролю. У числі комбінованих (і вже реалізованих) заходів може бути назване введення більш жорстких вимог по створенню резервів на можливі втрати по активних операціях з усіма контрагентами, по яких банком не може бути забезпечене дотримання принципу.
Це, зокрема, стосується основної маси операцій з контрагентами з сумнівних, наприклад, деяких офшорних зон з фірмами-одноденками та ін.
Доцільним є і більш жорсткий підхід до операцій з іноземною валютою безпосередньо в рамках системи валютного регулювання. Зокрема, цілком обговорюваним є питання про обмеження вільного придбання іноземної валюти фізичними особами. З економічної точки зору введення вільної купівлі іноземної валюти громадянами не відповідало ані можливостям країни, ані завданням її економічного розвитку. Доречним було б компромісне розв'язання проблеми: продаж іноземної валюти при наявності документа, що свідчить про обґрунтований намір виїхати за кордон (у тому числі тимчасово). У цьому випадку при нереалізованому протягом певного часу намірі має бути проведений зворотний продаж іноземної валюти. Даний варіант є можливим і зараз, хоч політика слабкого курсу, з одного боку, і політичний аспект проблеми, з іншого, робить подібне рішення не особливо актуальним і в певному розумінні викликає сумнів з позицій загальної ефективності.
Іншими словами, заходи у сфері безпосередньо монетарної політики і пов'язаних з нею складових (валютне регулювання і валютний контроль) можуть і повинні відіграти не останню роль у забезпеченні умов розвитку економіки, однак вони не тільки не є самодостатніми, але й не здатні домінувати в процесі створення таких умов. Більш того, навіть в рамках вузької проблематики розвитку системи кредитування банками реального сектора економіки заходи монетарної політики, судячи з настроїв суб'єктів цієї системи, також не відіграють вирішальної ролі. Дана проблема є практичним прикладом значення точної настройки і координації всіх ланок монетарної політики.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка розвитку» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Передмова“ на сторінці 6. Приємного читання.
