Однією з істотних проблем у фінансовій сфері слід вважати демонетизацію і доларизацію економічного обороту, що досягли за роки лібералізації, фінансової стабілізації і побудови монетарної економіки критичних масштабів. Демонетизація економічного обороту, включаючи неплатежі, а також доларизація відображають реакцію економіки з неринковою структурою на рішення у сфері економічної політики, прийняті в розрахунку на керівні впливи, характерні для економіки з розвиненою ринковою структурою (монетарної економіки). Іншими словами, впливи неадекватні і в системному плані неефективні.
Крім вказаної базової причини (початково немонетарний, тобто неринковий характер економіки), спроби вирішити завдання економічного зростання і надання монетарного характеру економічному обороту традиційними монетарними (ліберальними) методами не могли бути ефективними також внаслідок того, що вказані завдання не були сформульовані як політичні установки, а використані засоби їх вирішення мали досить вузьку спрямованість. У результаті застосовані методи економічної політики забезпечували вирішення не загальноекономічних, а головним чином спеціальних завдань грошової і бюджетної політики. Ці методи і заходи були орієнтовані переважно на боротьбу з наслідками (інфляція, слабість національної ва люти, розмір і неринкові форми покриття бюджетного дефіциту), а не з при чинами (незадовільний стан економіки як результат її неефективної структури, відсутності дієвих стимулів, реальних організаційних і законодавча можливостей для її поліпшення).
У свою чергу, боротьба за зовнішні ознаки монетарної економіки, обмежуючи споживання, перешкоджала розвитку виробництва, утруднювала ні лагодження раціональної системи оподаткування, знижувала ефективній рішень у сфері грошової політики і цим самим ослаблювала національну валюту.
Для вирішення невідкладних завдань переходу до принципово нові соціально орієнтованої ринкової моделі суспільства в Україні в умовах, її] склалися, потрібно передусім визначити оперативні цілі економічної політики і засоби їх досягнення. Виходячи з потреб формування структури економіки, що забезпечує вирішення стратегічного завдання, та з урахування соціально-економічної ситуації, оперативною метою в сучасних умовах є поновлення економічного зростання. Без досягнення даної мети імовірність руйнівних наслідків для суспільства недопустимо висока. Іншою метою є обмеження інфляції. У сукупності практичне завдання економічної політики сьогодні може бути визначене як створення умов для економічного зростання (пріоритетний, визначальний напрям) при обмеженні інфляційних тенденцій (підлеглий, лімітуючий напрям).
Одночасно демонетизація економічного обороту, обмеженість зовнішніх джерел фінансування економічного зростання і переважання нецивілізованих форм заощаджень населення породжує питання про використання внутрішніх монетарних (емісійних) можливостей розвитку економіки.
У найбільш загальній формі монетарна політика може бути визначена як управління грошовою пропозицією, або створення умов для доступу економічних суб'єктів до кредитів у значних обсягах і (або) під процентну ставку, що відповідає певній економічній меті. Складовими монетарної політики виступають: грошова (у вузькому значенні) політика як політика регулювання кількості грошей в обороті (обсягу грошової маси), процентна політика - політика регулювання загального рівня процентних ставок в економіці, політика валютного курсу (валютна політика у вузькому значенні) - політика регулювання рівня і динаміки курсу національної валюти до іноземних (поки в основному до долара США). Постановка питання про активізацію монетарної політики з метою стимулювання економічного зростання робить необхідним визначення меж і наслідків можливого впливу такої активізації на економіку, передусім на динаміку виробництва і темпи зростання цін.
Видається, що вирішальне значення для розвитку виробництва і в результаті для економічного зростання має та мотиваційна компонента, яка найбільш жорстко лімітує виробництво, встановлюючи найвищий поріг мінімально необхідної рентабельності і загального прибутку (зрозуміло, йдеться про виробництво в рамках офіційної економіки). Враховуючи характер елементів, достовірний розрахунок об'єктивного рівня пирогового значення кожного з них досить складний, якщо взагалі можливий.
Таким чином, з одного боку, можна говорити про те, що окремі позиції монетарної політики сьогодні незначною мірою впливають на визначення умов економічного зростання. Але в сукупності монетарні інструменти мають швидше істотний, ніж слабкий вплив на стан справ в економіці. З наведеного випливають два висновки: можливості монетарної політики щодо створення сприятливих умов економічного зростання можуть бути ефективно реалізовані лише в системі заходів, що передбачає сувору координацію рішень у рамках грошової політики з відповідними діями в інших пов'язаних напрямах; питання про те, які умови мають бути створені на основі монетарної політики, є дійсно актуальним. Спробуємо дати на нього відповідь. При цьому матимемо на увазі, що відповідь може бути дана тільки умовно, тобто рішення, що приймаються, і дії у сфері монетарної політики можуть мати позитивний ефект лише за адекватних зовнішніх умов. Характер цих зовнішніх умов повинен розглядатися окремо.
Для формування збалансованої політики економічного зростання необхідно визначити домінантну складову монетарного блоку. Очевидно, на цю роль не підходить грошова політика у вузькому значенні - як політика, націлена на забезпечення економічного обороту необхідною і достатньою грошовою масою. Дана гілка політики в контексті розв'язання будь-якої економічної проблеми може виступати лише як така, що забезпечує умови (більш або менш сприятливі) для отримання необхідного результату. У зв'язку з цим слід відзначити, що домінуюче положення грошової складової антиінфляційного курсу, як одного з центральних елементів заходів щодо фінансового оздоровлення, насправді забезпечувалося жорсткою експлуатацією кредитної і валютної складових монетарної політики. Це означає, що внаслідок ряду обставин, передусім політичного характеру, менш розвинена форма (грошова політика у вузькому значенні) підпорядкувала собі більш розвинені форми (кредитну і валютну політику). Результат, зрозуміло, тільки частково обумовлений відзначеним співвідношенням форм монетарної політики і демонструє штучність і приреченість відповідних побудов і рішень.
Валютна політика в цьому контексті, як політика валютного курсу, є більш спрямованим і у зв'язку з цим більш дієвим інструментом впливу на характер і динаміку виробництва, як і на динаміку споживання, заощаджень і інвестицій. Вплив даного напряму монетарної політики на економіку в цілому опосередкований умовами зовнішньоекономічних відносин. Безпосередньо він впливає на обсяги експорту-імпорту товарів (послуг) і виступає чинником, що визначає характер капіталопотоків.
З урахуванням значущості зовнішньоекономічної складової політика валютного курсу має важливе значення для загального стану вітчизняної економіки. У той же час ситуація в даній сфері об'єктивно поки не передбачає яких-небудь істотних змін валютного курсу, його нинішній рівень цілком відповідає інтересам розвитку національної економіки. Що стосується перспектив, то завданням валютної політики є збереження існуючих співвідношень гривні та іноземної валюти, внутрішніх і світових цін на російські товари експортної групи, маючи на увазі стабільну розумну рентабельність експорту без його драматичного падіння (з одночасним зростанням імпорту) або гіпертрофованого зростання з виснаженням внутрішнього ринку по товарах експортної групи і підривом умов імпорту. Даний підхід виключає жорстку (офіційну або неофіційну) прив'язку національної валюти до іноземної і передбачає встановлення оптимальної величини валютного курсу як результуючої впливу ряду чинників, включаючи умови функціонування національної економіки, інфляційні тенденції всередині країни і рівень світових цін на вітчизняні товари експортної групи.
Політика валютного курсу, що проводиться в такому режимі, не може, навіть за суто формальними ознаками, претендувати на роль домінуючої компоненти монетарної політики. Домінуючою валютну політику робить перш за все жорстка прив'язка національної валюти до іноземної, оскільки в цьому випадку кредитна політика повинна виконувати допоміжну функцію, регулюючи, в тому числі через процентні ставки, умови пред'явлення попиту на національну валюту. Активна кредитна політика має відігравати цю роль при виникненні спреда між офіційним і реальним курсом національної валюти. При спреді на користь іноземної валюти (тобто коли іноземна валюта реально сильніша, ніж за офіційним курсом) кредитна політика, обмежуючи доступ до національної валюти, знижує тим самим і попит на іноземну валюту, захищаючи валютні резерви. У випадку, коли спред складається на користь національної валюти, обмеження доступу до неї за допомогою кредитної політики захищає національну економіку, знижуючи спекулятивний попит на товари (особливо експортної групи), можливості появи "легких" грошей і супутніх інфляційних тенденцій.
Звернемося тепер до останньої гілки монетарної політики - кредитної політики, насамперед до її процентної складової. Як уже зазначалося, використання монетарних можливостей як головного інструмента проведення антиінфляційного курсу зумовило суто підлеглий стан кредитної політики, позбавивши її тим самим власного змісту. Змістом кредитної політики є регулювання умов кредитування економіки в інтересах її збалансованого функціонування і розвитку. Розвиток кредитування реальної економіки не був можливим і внаслідок вирішення завдань зі створення ринкової системи державного боргу.
У результаті кредитування нефінансових секторів економіки зайняло периферійну нішу, утримуючись переважно у сферах, порівнянних за рентабельністю зі спекулятивним фінансовим бізнесом, а крім цього у сферах, відносно менш рентабельних внаслідок консерватизму менеджменту банків (як показало життя, консерватизму виправданого), а також завдяки "некласичним" принципам взаємовідносин банків і їх власників. В останньому випадку кредитні відносини зберігалися значною мірою всупереч не тільки відносній, але н абсолютній економічній доцільності для банків.
Вибір економічного зростання як пріоритет об'єктивно змінює місце кредитної складової в загальній системі економічної політики. З допоміжної, і в силу цього підлеглої, гілки монетарної політики кредитна політика повинна висунутися на лідируюче місце в рамках монетарного блоку. Зрозуміло, активність кредитної політики обмежується допустимим рівнем інфляції.
Головним елементом кредитної політики, що має первісно економічну природу, є процентна політика.
Потрібно відзначити також і ту обставину, що зростання цін в Україні має характер інфляції витрат і структурної інфляції, а не інфляції попиту, боротьба відносно якої традиційно ведеться з використанням методів монетарної політики. У цьому значенні вістря кредитної політики (відсотки) спрямоване на подолання не інфляції як такої, а можливості суб'єктів економіки хеджувати інфляційні втрати придбанням іноземної валюти. Останнє, зрозуміло, також могло б мати своїм наслідком зростання курсу валюти і новий виток інфляції витрат. Таким чином, процентна політика і тут зрештою має антиінфляційний ефект. Цей ефект є опосередкованим, а кредитна (процентна) політика виконує значною мірою завдання, які повинна вирішувати політика валютного регулювання і контролю. Більш того, звужуючи можливості економічного зростання і перешкоджаючи більш швидкій адаптації економіки до нових цінових умов зовнішньоторговельної діяльності, високий рівень процентних ставок обмежує позитивний антиінфляційний потенціал заходів економічної політики. Додаткове навантаження, що приймається на себе процентною політикою в межах завдань валютного регулювання, відображає згадану гіпертрофованість окремих економічних форм внаслідок надмірно ліберального режиму їх функціонування. У цьому випадку йдеться про ліберальний режим здійснення валютних операцій. Одночасно дана ситуація є ще одним свідченням того, що в нинішньому своєму статусі кредитна політика являє собою обслуговуючу і підлеглу гілку монетарної і супутніх їй сфер економічної політики.
Зміна ситуації у сфері процентної політики, адекватна стратегічній лінії на досягнення економічного зростання, передбачає доведення процентної ставки до нормального (помірно позитивного) рівня.
З урахуванням значення кредитної і валютної складових монетарної політики в рамках монетарних інструментів економічного регулювання має бути вибраний оптимальний варіант поєднання (комбінації) кредитної (процентної) і валютної (курсової) політики. Гіпотетично можливі різні комбінації, оскільки кожний напрям має три рішення. Для процентної політики їх можна назвати жорстким, м'яким і нейтральним (ставка істотно перевищує рівень інфляції, значно менша за неї, є помірно позитивною). Для курсової політики це сильний у слабкий і нейтральний стан валютного курсу (національна валюта істотно переоцінена, істотно недооцінена, курс приблизно відповідає співвідношенню середньозваженої купівельної здатності національної і іноземної валюти по товарах у зовнішньоторговельних операціях).
Нарівні з процентною політикою, яка є центральною економічною компонентою кредитної політики, істотне значення має також і організаційний аспект. Йдеться про канали кредитування економіки, або про схему рефінансування банків. Очевидно, якщо схема рефінансування передбачає прогресивне відшкодування банкам коштів, наданих як кредити реальному сектору економіки, вплив кредитної політики на можливості економічного зростання значно розширюється. При цьому пропорційно зростають кредитні ризики, що приймаються на себе органом, який рефінансує банки, а також системний ризик інфляції і девальвації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка розвитку» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Передмова“ на сторінці 5. Приємного читання.
