Розділ «Тема 4. Імовірнісні твердження»

9) (х V у) > 0 (х /2 у) (на тій підставі, що в мережі розрив або нема напруги (х V у), можна зробити припущення, що в мережі розрив і нема напруги (х /8 у), тобто обидва речення істинні);

10) (х V у) (х /4 у) (на тій підставі, що в мережі розрив або нема напруги (х V у), можна зробити припущення, що в мережі розрив, але напруга наявна (х /4 у), тобто перше речення істинне, а друге - хибне);

11) (х V у) > 0 (х (2 у) (на тій підставі, що в мережі розрив або відсутня напруга (х V у), можна зробити припущення, що розриву нема, але відсутня напруга (х(2у), тобто перше речення хибне" а друге істинне).

На підставі змісту диз'юнкції (витлумаченого як позначення значень істинності тверджень) інших припущень, крім наведених вище, зробити не можна.

Щодо методів формування припущень можна стверджувати, що гіпотези наявні там, де є неповнота інформації, що можна тлумачити як неповноту засновків. Отже, для створення правил формулювання гіпотез потрібно:

1) виявити правила, необхідні для однозначного висновку;

2) вилучаючи як невідомі окремі частини засновків у цих правилах, отримати правила імовірнісних міркувань.

8.3. Методи формування недедуктивних припущень

8.3.1. Метод перенесення

У разі міркувань методом перенесення припущення про наявність у предмета якихось ознак роблять без жодних підстав. Творення знань відбувається за принципом приписування ознак: "цей об'єкт має такі ознаки, отже, інший об'єкт також має такі ознаки".

Прикладом формування знань за допомогою методу перенесення є явище анімізму, тобто тлумачення всіх навколишніх предметів як живих. Той предмет, який найбільше знає людина, - це вона сама. Тому людина припускає, що ті ознаки, які с в неї, мають також інші предмети. Коли людина первісного суспільства перечіпилась об камінь чи колоду, то вона витлумачувала такий предмет як живу істоту і вважала, що ця істота навмисно завдала їй шкоди. Тому ця людина мала потребу повернутися до каменя чи колоди, щоб завдати удару цьому предмету.

Іншим прикладом творення знань за методом перенесення є явище тотемізму. У цьому разі переносять не властивості, а відношення. Щоб пояснити факт особливого місця якоїсь рослини чи тварини в житті спільноти, цю рослину (чи тварину) вміщують у систему тих відносин, які відомі людині. Людині архаїчного суспільства відомі родинні стосунки, стосунки всередині племені. Тож ці родинні стосунки переносять на ставлення людей до згаданих рослин чи тварин. На рослину чи тварину, важливу для спільноти, поширюють, переносять родинні стосунки - їх тлумачать як предків.

8.3.2. Метод аналогії (подібності)

8.3.3. Метод абдукції

Цей метод подібний до попередніх, однак є дещо складнішим. Насамперед доцільно порівняти конкретні приклади міркувань методом аналогії з прикладом міркувань методом абдукції. Нехай суб'єкт пізнання прагне сформувати припущення про Сонце. Коли він міркує методом аналогії, то міркування має такий вигляд: оскільки Сонце, подібно до вогню від багаття, є джерелом світла й тепла, то, можливо, Сонце також є вогнем. У разі міркувань методом абдукції міркування має такий вигляд: Сонце, подібно до вогню від багаття, є джерелом світла. Можливо, Сонце є вогнем. Однак вогонь є джерелом тепла, тому і Сонце повинно бути джерелом тепла. Відмінність між цими формами міркувань є більш наочна, якщо прийняти, що цю другу ознаку людина не сприймає безпосередньо, для цього треба виконати спеціальні пізнавальні дії. У такому разі схема формування припущень є такою: оскільки предмет 1 подібний до предмета 2 за одними ознаками (К, Ь)9 то він може бути подібним і за іншими ознаками (М); водночас ці ознаки (М) є умовою наявності ще інших ознак (гУ), про наявність яких у предмета 1 суб'єкт пізнання знає; тому у предмета 2, можливо, також є і ознака-умова (М), і ознака-наслідок (./V) - про це суб'єкт пізнання не знає, однак може дізнатися. Формально цей хід міркувань можна записати так:

Відповідне міркування методом аналогії матиме такий вигляд:

8.3.4. Методи індукції

8.3.5. Комбіновані методи формування припущень