TextBook І Мручко відхилив шовкову занавісу, за якою було вікно, без скла, лише зі шнурами, замість дерев'яних рамців.
Вечоріло. Рожево-жовтувате небо висіло над табором, шведи трубіли на молитву.
«Що робить король?» — спитав нараз гетьман.
«Город будує, — відповів Мручко. — З ранку до ночі снується. Звідки в нім тієї сили набереться, Бог один знає.»
«Дивний чоловік король Карло. Незвичайний.»
«Кажуть, за Цедергельмом скучає.»
«За Цедергельмом?»
«Так, за своїм секретарем. Мабуть, дуже привик до нього. Не знаю, чи правда, але розказують, що одного разу король щось йому диктував. Нараз розірвалася граната і кілька відломків впало туди, де вони працювали, бо це при фронті було. Цедергельм здригнувся, підскочив і випустив перо. «Чому не пишеш?» — питає король. «Ваша милосте, граната!» — «Що спільного має граната з тим, що я тобі диктую?… Пиши!»
Гетьман любив слухати оповідань сотника Мручка. І тепер не перечив. «Воно справді на короля Карла похоже», — притакнув. Це несамовита людина. Про таких, як він, світ не забуде ніколи.»
Сутеніло. Гетьман просив, щоб Мручко засвітив свічки, які в срібних свічниках на столі біля ліжка стояли. Мручко засвітив і назад заслонив занавіскою вікно, щоб полумінь не хвилювала.
«А з краю якої вісти не маєш?» — питався гетьман.
Мручко має не одну, бо мало що не кожної днини прибігав якийсь смільчак і розказував тривожні речі про Полтаву й Лебедин, про те, як жорстоко цар мазепинців карає. Але Мручко не хотів того переповідати гетьманові, щоб не бентежити його. Скоренько в пам'яті шукав. «Кажуть, — почав, — кажуть, що цар раз Балакірева питався, чи гарний його новий город, Петербург. «Гарний, — відповідає Петровий весельчак, — з одного боку море, а з другого горе, з третього мох, а з четвертого ох, — бодай би ти здох!»
«А цар що?» — спитав, усміхаючись, гетьман.
«Сильно розсердився на блазня, бо цареві можна все нехтувати, тільки нової столиці не торкай. «Тікай до чорта, — гукнув, — і по моїй землі ходить не смій, а то вб'ю, як собаку.»
«І Балакірев пішов?»
«Як не піти, коли цар проганяє? Декілька днів не показувався цареві на очі. Аж нараз, гляди, їде собі повозкою, а жінка біля нього, як коли б ніщо. Цар зупиняє його. «Як ти смієш? Я ж тобі заборонив ходити по моїй землі…» — «Це не я ходжу, а коні, — каже Балакірев, — я на фінській землі стою.» Дивиться цар, а в Балакірева дійсно під ногами мішок якоїсь землі, а на йому фінська урядова печать. «Я ще і квітанцію маю, — каже блазень, — що це не твоя, а фінська земля.» Розреготався цар і знову свого улюбленого блазня до царської ласки прийняв.»
«А Меншикова не викинув зі своєї ласки?» — спитав гетьман.
«Кажуть, Меншикова він по-давньому то б'є, то голубить, то зневажає, то ласками обсипає. Світлішому вродився син.»
«Що ти кажеш? — здивувався гетьман і усміхаючись додав: — Може б, так йому побажання післати?»
Мручко потилицю почухав. «Ах, чого б то світліший пан не дав, щоб ваша милість могли йому власною персоною побажати.»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „42“ на сторінці 2. Приємного читання.