TextBook «Любити і мудро? Не перечать собі ці поняття?»
«На жаль, мабуть, так. Велика любов ні границь не знає, ні не слухає розуму, вона божевільна і божевільними стають ті, яких вона візьме у свою владу.»
Любувався красою квітів і втягав у себе їх пахощі. Обличчя його молодніло, оживлювалося, веселіло. «Моя сестра дуже любить квіти. Вона тепер недужа. Вже довго від неї листа не маю… Треба щось любити… Треба… Не так, як Меншиков, що любить тільки себе і гроші… Війна роззвірила людей, вони забувають любити, а вчаться ненавидіти.»
Гетьман притакнув. «Доказом того лист Меншикова до царя, в якім він пише: «Такая била баталія, что радосно било смотрєть, как с обєїх сторон регулярно білісь, и зело чудесно відєть, как всьо поле устлано мєртвими тєлами.»
«Меншиков справді так писав?» — спитав здивований король.
«18 жовтня 1706 року, по битві під Калішем писав так цареві, а цар усім нам давав цей лист читати, бачите, мовляв, якого-то я лицаря маю. «Зєло чудесно відєть, как всьо поле встєлєно трупами.»
Король квіти відсунув від себе, встав і підійшов до шнуркового віконця. Довго-довго дивився, аж нараз, нагло обертаючись, проговорив: «Війна — явище жорстоке, і якщо ми ще й лицарської чести позбудемося, то доведемо до такого пекла, якого ще світ не бачив. Наші противники поняття про лицарську честь не мають. Чули ви про їх найновіший подвиг?»
«Який?»
«Ах, це надзвичайне. Вони хотіли не менше не більше, тільки позбавити нас права азилю. А ви про це, пане канцлере, чули?» — звернувся до Орлика, який якраз увійшов зі жмутком паперів до намету.
«Ні, не чув», — і собі відповів Орлик.
«Так послухайте, мої панове, — говорив запалюючись король, — цар посилав свого посла Толстого до султана, щоб султан прогнав нас зі своєї землі, а великому муфтієві обіцяв триста тисяч талярів, якщо він йому поможе дістати гетьмана Мазепу в свої руки.
Триста тисяч, це якраз десята часть їхнього цілорічного бюджету. Високо цінять тоді вашу милість, пане гетьмане, ці падлюки, так високо, як низько себе оцінили, беручися на такі нікчемні способи.»
Гетьман усміхнувся: «Дивуюся, що вони мене так високо цінують, бо яку я
вартість собою нині уявляю?»
«Ви дивуєтеся, а мені соромно і гидко, що я з такими противниками ставав до бою. Це ще гірше, ніж зробив король Август, який зо мною заключив альтранштатський мир, а кілька днів пізніше, хоч не добровільно, а буцім то volens-nolens, брав участь у битві під Калішем. Лицарських противників маю, правда? І як тут замирюватися з такими? З ними може бути тільки одно, боротьба до останньої побіди.» Сів і долонею тер високе чоло. Не віднімаючи руки від чола, продовжав: «Але нам, мої панове, треба з тим числитися. Чи не поставити б тоді моїх шведів біля цього намету, як почесну сторожу? Як ви гадаєте?»
Гетьман простягнув королеві свою худу долоню: «Дякую вашій величності за честь і за турботу моєю особою. Але після того, що всі ми перебули, я вважав би прямо гріхом, коли б для мене трудилися Карлові лицарі. Пилипе! — звернувся до Орлика, — накажи, щоб сотник Мручко зі своїми людьми перебрав догляд за моїм наметом.»
«А може, б комусь із молодших довірити це діло?» — підсував свою гадку Орлик. Але гетьман стояв на тому, що ніхто інший, тільки сотник Мручко має це робити.
«Ваша воля, пане гетьмане», — притакнув король.
«Я, бачите, також не люблю варти. Іноді сплю біля самого фронту і якось мене Бог беріг. Але тут не Бог, мабуть чорт рішає. Соромно, аж болюче мати діло з такими людьми.»
Зірвався, подав гетьманові руку, побажав gute Bessernng[23] і вийшов, налягаючи сильно на ногу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „39“ на сторінці 6. Приємного читання.