TextBook «Еге ж. Заробить, так, як скрізь. Пани ліс на око продають. Як хто заробить, то хіба чужий купець. А наш брат наметружиться, натерпиться і з сокирою за поясом та з пустою кишенею назад вертається. А бува, що й ноги йому поторощить. О, о, диви».
На скруті сплав на сплав увігнався. А на них ще й третій наїхав. Крик, зойк, вереск. Сміливіші з козаків, незважаючи на велику глибінь, роздягаються і скачуть рятувати. Інші приглядаються безрадно.
Зі сплавів серед ріки ніби башта поторощена торчить. Колоди, пні, ковбки, одні верх других, спираються, тручають, падуть. Деякі вирвалися і пливуть. «Тримайте біля закрута, тримайте». Дядько якийсь з люлькою в зубах проходить.
«Бідує народ. Правда?» — кидає, ніби від-не-схочу й дожидаючи відповіді далі
йде.
«Що бідує, то бідує», — кивають головами козаки. «Тут, може, ще гірше, як у нас». «Бо в чужому ярмі». «Усяке ярмо карк гне».
«Не кажи! Чуже дошкульніш».
«Ми всякому смак пізнали».
«І — не скинули», — жбурляє поміж них, як камінюку Мручко. Жбурнув і пішов.
Йому тепер знову багато діла. Старшини, як той пень розколений на троє: Войнаровський, Горленко, Орлик. Одні на других роботу скидають. Мручко за десятьох працює. Він тому рад. Вже досить з думками бився. Любить діло. За ділом молодшим себе почуває, а молодість — то життя.
«Ну, чого гави рахуєш! — гукає на своїх. — Розбіглися, як перепелиці в траві. Гадаєте, збиратиму, як надпливе пором? Еге! Вивалиш язик і плистимеш за нами, мов собака. Припізнися лише!»
Не любить, як нема ладу. Безладдя й безголов'я це в нього найпоганіші слова.
«Коли ті люди схаменуться? — нарікає. — Мало їм біди? І не бачать, яка тій біді причина?… Тю!.. Все на ворогів спихають, а мені чужий ворог не страшний, тільки свій».
По короля і гетьмана сераскірова галера підпливала. Золочена, під шовковим наметом.
Мручко до Войнаровського підбіг:
«Ваша милість поїдуть з нами?»
«Або що?»
Потилицю почухав: «Бо самих пускати небезпечно. До бузувірів їдуть. Я вам десяток своїх хлопців дам».
«Не знаю, чи місце буде», — усміхнувся Войнаровський.
На Мручкове щастя за галерою декілька човнів від тамтого берега відбивало. Намітив собі один, величенький. Обсадить його своїми хлопцями і за галерою пустить. Не вірить уже нікому. Найкраще сам поїхав би з ними, якби не діло тут. Діло, діло, діло.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „33“ на сторінці 2. Приємного читання.