TextBook «Я того не хотів» — нібито оправдувався цар, а в душі думав: «Ніс вовк, понесли й вовка».
Настала мовчанка.
«Ну, що ж, панове, — промовив урешті цар — ми вояки і навчені дивитись смерті просто в очі. Краще нам не роздумувати, бо час минає! — і показав рукою на місця за столом. — Будь ласка, по чарочці, веселіше стане на душі…»
Прислуга налила великі поставці.
«Вип'ємо за нашого дорогого брата, а вашого короля! — сказав цар. — Нехай йому вояцька доля не буде мачухою!»
Почався царський бенкет, а шведська «катова вечеря». Так думали шведські генерали, так думав і Піпер. Йому з думки не сходила шведська армія й нещасна полтавська баталія:
«Чи не зробив король знов якої нової дурниці? Це йому не купити. Добрий вояк, а марний політик. Вся надія на Мазепу: старий лис, не раз у залізах бував і вихопився. Може, й тепер знайде який вихід?»
Піпер у гадках усі можливості перебігає, а між тим кожне слово ловить, чи не почує щось про шведів, про короля свого. Боїться лише того, щоб цар не рушив у погоню.
На щастя, цареві не до того. Він п'яніє на радощах, тріумфує. У короля знайдеться ще час на відворот…
Піпер крадьки позирає на царя, хоче зрозуміти цього північного сфінкса, людину, повну загадкових суперечностей… Заспокоюється. Ще раз приходить до висновку, що цар не пішле погоні. Він не втратив ще віри в Карлового генія, та надто дорожить несподіваною перемогою, щоб рискувати. Погоню вишле цар щойно тоді, як розгадає задуми Карла. Тепер він залишає Карлові ініціативу. Петро хитрун: монгол і візантієць в одній особі — европейська культура — тільки зверхня в нього позлітка. Це Атиля, Тамерлян, Бату хан, Іван Грозний. Кров їх пливе в його жилах, що посторонками набігають на великих неспокійних руках, і, мов сині гадючки, в'ються на дрижучих висках… Цар тепер роздумує, комбінує: хоче знати розміри перемоги, а покищо їсть, п'є та бенкетує, приймаючи водночас із боєвища звітування.
Там саме перечислюють убитих і поранених: москалів та шведів. При своїх цар морщить чоло, при чужих його очі світяться, як у вовка. Так і видно, що він хотів би, щоб їх там лежали тисячі, щоб усі до одного встелили покотом боєвище. І король, «дорогий брат», теж. Але його покищо не знайшли, значиться — він не поляг, він тільки ранений… І — цар п'є.
За кожним разом, коли донесуть йому про якогось мазепинця живим узятого, здригається і дає знак — коротко — «на паль», причому вимовивши таке жахливе слово, вкладає шмат мяса у свій широкий рот, на закуску.
«Івана Чуйкевича со женою живими взяли» — сповіщає старшина від доручень.
«Чуйкевича?»
«Так, зятя генерального судді, Кочубея» — пояснює Меншиков.
«Собака! — крізь зуби засичав цар. — А його жена?»…
«Митря Василівна» — притакує Меншиков.
«Обоє на паль» — рішив цар і попив вином.
Меншиков дивиться на царя своїми баранячими очима. Брюс кривиться, Долгорукий покашлює, а по обличчі Шереметьєва ніби жовч розливається: «Жінку на паль?»… Йому робиться ніяково й соромно.
«Ваша царська величність зволять вселаскавіше прийняти до відома, що Мотря — це донька Василя Кочубея…»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2“ на сторінці 2. Приємного читання.