TextBook Ранішній холод дає себе знати. Ніби їх хто студеною водою обілляв… Бр-р-р. Гаснуть зорі, линяє безконечна блакить, степ з чорного робиться сріблистим, квітки на ньому знову зацвітають і пахнуть. Пахощі п'янять… Нема то, як степ!
І знову коні припряжені до возів, знов вершники на конях, тисячі коліс скриплять і довжелезною гадюкою по широчезному степу сунеться похід.
Король на своїм високім возі, як на престолі сидить.
Люксембург у ногах. Він за Рачком скучає, але не каже того нікому, бо сміялися б. Невже ж блазень може скучати?
«Над чим так задумався?» — питає його король.
«Думаю, що так колись Дарій, як тепер ваша королівська величність, їхав.»
«Тільки кращого блазня мав при собі.»
«Блазні все були кращі від своїх панів.»
Король грозить йому пальцем, Люксембург удає, буцім дуже боїться.
Ліворуч далеко-далеко вітряки видно. Знає, що там десь людські житла є. Вітряків багато, безліч крил киває на наших мандрівників, ніби кличе їх до себе.
Люксембург рахує на пальцях: «Один, два, три, десять, мільйон.»
«Ти навіть числити не вмієш», — каже король.
«Хіба не все одно, скільки їх там? Вони не наші. Ми тепер не маємо нічого. Ні держави, ні престола, ні війська. Але так краще. Менше жури. Як маєш що, то маєш тільки те, що маєш, а як не маєш нічого, то здається, що все твоє, все.»
«Дурень ти, — каже йому король, — бо розуму не маєш.»
Люксембург не відриває очей від вітряків. «Яке щастя, — відзивається по хвилині, — яке щастя, що тут Дон Кіхота нема. Ой, може б ваша королівська величність дозволили мені Санчо Пансою бути?» Не діждавшися відповіді, зривається і плеще в долоні.
«Ах, ваша королівська величносте! Як гарно, як гарно!»
«Ти здурів?»
«Незабудьки, незабудьки!»
«Де?»
«Отам, праворуч, далеко. Бачите? Багато їх, багато, цілий лан, довгий, довгий, широчезний.»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „30“ на сторінці 2. Приємного читання.