TextBook «Лихе не пропаде, — сміявся Мручко. — Що нового, пане писарю генеральний? Як гетьман?»
Орлик озирнувся, чи не надслухує хто: «Погано, сотнику! Треба сподіватися найгіршого.»
«І готовими бути на все,» — додав Мручко.
«І готовими бути, — притакнув Орлик. — А воно важко. Історичні моменти застають нас неприготованими. Боюсь, щоб і тепер так не було.»
Мручко уважно подивився на нього. Зрозумів, що Орлик на вибір нового гетьмана натякає. І нараз, мов живий, явився йому подібний образ з-перед п'ятдесяти літ, коли то конав великий гетьман Богдан, а старшини козацькі, замість слухняно сповняти його останні накази і думати про заповіт, який він їм оставив, почали своїм звичаєм гризтися за булаву. Начальний вождь на польському фронті, Жданович, замість кріпкою рукою здавити сваволю черні, покинув фронт, лишив свого союзника Ракочого, і рушив до Чигирина, щоб там, борони Боже, без нього не вирішалося питання гетьманського насліддя.
«Боже ти мій! — скрикнув Мручко. — Які ж ми непоправні.»
Орлик похилив голову. Зрозумів виклик Мручка. Хотів виправдуватися, та не знав
як.
«Сідай, сотнику! — почав, вказуючи на лаву. — Ти втомлений. А може, й голодний?»
«Спасибі. Мене вже добрі люди погостили. Голодний я тільки добрих новин та мудрого слова.»
«Вірю тобі, так за цей хліб у нас тяжше, ніж за насущний. Мало нас, а гадок багато. Боюсь, щоб не прийшлося нову біду терпіти, якщо в нас єдиномислія не буде.»
«Не буде, бо закону нема.»
«Закону?»
«Може, я злого слова вжив, бо невчений. Хотів сказати, що коли б по Богдані одідичив був його булаву його син, Юрась, може б і руїни в нас не було.»
«Іван Степанович сина не має», — відповів нараз Орлик, зрозумівши, куди-то прицілюється Мручко.
«Але небожа лишає поміж нами.»
«Молодий на гетьмана пан Андрій Войнаровський, кажуть старшини.»
«А невже ж король Карло старший від нього? У нас все так: один старий, другий молодий, чорт знає, чого люди хочуть. Закону нема. Дідичної булави нам треба, щоб дух попередника, його праця й заслуги на його наслідника переходив.»
«А якщо цей наслідник нікуди не годиться?»
«Десь в інших краях годиться, а в нас ні. Не знаю, чому воно так? Підовчиться і пригодиться. Має людей, хай йому порадять і поможуть, як ось ваша милість можуть своїм досвідом і мудрою радою пособити пану Войнаровському.»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „22“ на сторінці 2. Приємного читання.