Розділ «14»

«А як же ви запускаєте невід?»

«Запускати невід можна, а переїздити річку ні. Не допливе. Широчінь…» — і показав рукою. А другий додав: «І перевозити не вільно. Карають за це. Ви чужинецькі і Бог вість хто.»

«Ми до очаківського паші», — заспокоював їх Понятовський.

«Не наше діло знать,» — почув у відповідь.

Видно було, що торгуються. Побачили людей у потребі, так чому ж не заробити на

них?

«Я даром не хочу» — приступив до діла Понятовський. «Заплачу і добре заплачу.»

«Відомо, що за спасибі ніхто не перевозить приходьків, Бог зна кого.»

Понятовський скипів. Ці «збуї» не то не слухають його, але ще й зневажають. Невже ж він не виглядає на великого пана?

«Слухайте. Мені спішно до команданта очаківської твердині і як ви зараз не перевезете мене й моїх людей, так я відніму у вас човен, та ще и пожалуюся паші».

«Спробуйте!» — відповіло п'ять голосів нараз.

«Хами! Я вас постріляю, як собак!» — гукнув на них Понятовський, але козаки прискочили до нього. «Ваша милосте, лишіть це нам, ми з ними побалакаємо. Це непевний народ. На другім боці конюхи. Надбіжать і зчиниться чорт зна що. Краще по-добру спробуємо.»

Понятовський згодився. «Пробуйте!» — а в душі додав: «Може, дійсно свій свого краще зрозуміє,» — і пішов собі геть. «Гарна пісня, так співаки погані!» — подумав собі.

За хвилину вернувся козак: «Перевезуть, ваша милосте, перевезуть, але хочуть, щоб ви їм свого коня за це дали, бо його й так переправити годі. Спарений і підпалений, сяк, чи так прийшлося б в Очакові лишити. Як же буде?»

Понятовський не надумуючись відповів: «Хай везуть!».

Козак підбіг до хлопців риболовців, хороших на вроду, й заки Понятовський поспів туди, човен стояв наготові, а перевізник, знімаючи шапку, говорив чемно: «Будь ласка, вельможний пане, сідайте!»

Переїхали вдвійку з Клінковштремом.

Опинившися на другому боці, Понятовський перехристився. Стояв на турецькій

землі.

Малощо не тиждень пробув у безнастанній тривозі, що от-от і здоженуть його москалі. Нерви його були натягнені, як струни, — грав на них страх.