Розділ «Розбійники»

Амалія. Це правда! Господи Боже, це правда?.. Що ж учинила я, ягнятко безневинне? Я кохала його!

Розбійник Моор. Це понад людські сили! Я чув, як смерть, вилітаючи з тисячі дул, шугала навколо мене, і ні на крок не відступав перед нею. Невже ж тепер я тремтітиму, як жінка? Тремтіти перед жінкою? Ні, жінці не похитнути моєї мужності... Крові, крові! Це тільки хвилинний дрож перед жінкою. Треба впитися кров’ю... і тоді усе минеться. (Хоче тікати.)

Амалія (падає йому на груди). Убивце! Дияволе! Я не можу розлучитися з тобою, мій ангеле!

Розбійник Моор (відштовхуючи її від себе). Геть, змія підступна! Ти хочеш поглузувати з моєї несамовитості, але я здолаю тиранію долі! Як? Ти плачеш? О ви, мінливі, злобні сузір’я! Вона удає, що плаче, ніби хоч одна душа може плакати за мною!

Амалія падає йому на груди.

Але що це?.. Вона не плює на мене, не відштовхує мене від себе?.. Амаліє? Ти забула? Чи знаєш ти, кого обнімаєш, Амаліє?

Амалія. Мій єдиний, нерозлучний!

Розбійник Моор (розцвітаючи, в пориві щастя). Вона прощає мене! Вона кохає мене! Я чистий, як ефір небесний! Вона кохає мене! Зі сльозами дякую тобі, милосердний Боже. (Падає навколішки і ревно плаче.) Душу мою знов огорнув спокій, ущухли муки... Немає вже пекла... О, поглянь, поглянь! Діти світла плачуть на грудях ридаючих дияволів!.. (Уставши, до розбійників.) Плачте ж і ви! Плачте, плачте!.. Адже й ви сподобилися щастя! О Амаліє! Амаліє! (Припадає до її уст.)

Обоє завмирають у безмовних обіймах.

Один з розбійників (гнівно виступаючи вперед). Зупинись, зраднику! Руки геть від неї! А то я скажу тобі таке слівце, що у вухах у тебе задзвенить і зуби цокотітимуть від жаху. (Розводить їх мечем.)

Старий розбійник. Згадай Богемські ліси! Чуєш? Ти тремтиш?.. Ні, ти згадай Богемські ліси! Де твої клятви, віроломний? Невже так швидко забуваються рани? Ми задля тебе важили своїм щастям, честю й життям, ми стіною стояли навколо тебе, як щити, приймали на себе удари, що загрожували життю твоєму — і чи не підніс ти тоді свою правицю, і чи не дав нам залізної клятви ніколи не покидати нас, як ми тебе не покидали? Безчесний! Клятвопорушник! І ти хочеш нас зректися, зачувши рюмсання якоїсь дівулі?

Третій розбійник. Ганьба клятвопорушнику! Дух самовіддано загиблого Роллера, якого ти покликав у свідки з царства мертвих, почервоніє за твою малодушність і озброєний встане з могили, щоб тебе скарати.

Розбійники (перебиваючи один одного, розриваючи на собі одяг). Глянь сюди, глянь! Пізнаєш ти ці шрами? Ти наш! Ми купили тебе з тілом і душею кров’ю наших сердець. Ти наш, хоч би й сам архангел Михаїл став задля тебе на двобій з Молохом!.. Ходімо з нами! Жертва за жертву. Амалію — за ватагу.

Розбійник Моор (випускаючи її руку). Всьому кінець!.. Я хотів повернутися до колишнього і йти до мого батька, але Всевишній вирішив, що цьому не бути. (Холодно.) Дурень сліпий, як міг я бажати цього? Хіба може великий грішник повернутися на путь істини? Великому грішнику ніколи не повернутися на путь істини, це тобі давно слід було знати. Заспокойся, чуєш, заспокойся! Так повинно бути. Я не озивався, коли Господь шукав мене; тепер, коли я його шукаю, він відвернувся від мене, — що може бути справедливіше? Не дивись на мене такими страшними очима. Я йому не потрібен! Хіба не досить у нього інших створінь? Без одного він легко може обійтися, і цей один — я... Ходім, браття!

Амалія (силою зупиняє його). Стій! Стій! Один удар! Один смертельний удар! Знову покидаєш! Вийми свій меч — і зглянься на мене!

Розбійник Моор. Шукай співчуття у ведмедів, — я не вб’ю тебе.

Амалія (обнімаючи його коліна). О, ради Бога! Заради самого милосердя! Я не благаю вже любові, я знаю, що наші зорі, як вороги, тікають одна від одної... я благаю тільки смерті!.. Покинута, покинута! Збагни саму жахливу суть цього слова — покинута! Я не можу цього пережити. Ти ж знаєш — жодній жінці цього не пережити! Я благаю тільки смерті!.. Поглянь, рука моя тремтить! Мені не вистачить твердості самій завдати собі удару. Я боюсь блискучого леза!.. А тобі це так легко, так легко! Ти ж майстер убивати! Вийми свій меч — і я буду щаслива!

Розбійник Моор. Ти сама хочеш бути щаслива? Геть! Жінок я не вбиваю!

Амалія. Душогубе! Ти вмієш убивати тільки щасливих і минаєш тих, кому життя остогидло! (Навколішках повзе до розбійників.) Згляньтесь хоч ви на мене, учні самого ката! У ваших очах стільки кровожерного жалю, що надія мимоволі зринає в душі нещасного... Ваш отаман — пустий, малодушний хвалько!

Розбійник Моор. Жінко, що ти верзеш?