Розділ «Розбійники»

Амалія. Нещасна, хоч ви її кохаєте?

Моор. Нещасна, бо вона кохає мене! А що, якби виявилось, що я вбивця? Що, ласкава панно, якби ваш коханий з кожним поцілунком міг згадати щоразу нове убивство? Горе моїй Амалії! Вона нещасна дівчина.

Амалія (радісно схопившись). Ах, яка ж я щаслива дівчина! Мій єдиний — це відблиск божества, а божество — це ласка й милосердя! Він і мухи не міг би скривдити... Його душа така ж далека від кривавих помислів, як полудень від півночі!

Моор швидко відвертається до куща і нерухомо дивиться в далечінь.

Амалія (грає на лютні й співає).

Ти тікаєш, Гекторе, від мене

В бій, де Еакіда меч шалений

Вже Патроклові готує дань?

А кому ж дитя твоє навчати

Кидать спис, безсмертних шанувати,

Як тебе поглине Ксанту хлань?

Моор (мовчки бере лютню і грає).

Дай, дружино люба, смертну зброю —

Я помчу в кривавім вихрі бою...

(Кидає лютню й тікає.)

Ява п’ята

На узліссі. Ніч. Посередині руїни старого замку. Ватага розбійників, що розташувались на землі.

Розбійники (співають).

Різать, грабувать, шаліти —

Це в нас звуть: провадить час.