Розділ «Розбійники»

Шпігельберг. Тс! Тс!.. Не знаю, які в нас із тобою уявлення про свободу, коли ми премо воза, наче воли, і водночас розпатякуємо про незалежність... Це мені не до вподоби.

Швейцер (до Грімма). Що там пряде ця порожня голова?

Рацман (тихо до Шпігельберга). Ти кажеш про отамана?

Шпігельберг. Та тихше, тихше! У нього скрізь є вуха... Отаман, кажеш ти? А хто його поставив над нами отаманом? Хіба він не сам привласнив собі цей титул, що по праву мені належить? Як? Ми ставимо на карту своє життя... стільки терпимо від примх мінливої долі тільки для того, щоб вважати за щастя бути кріпаками у раба? Кріпаками, тоді як ми могли б князями стати? Клянусь богом, Рацман, це ніколи не було мені до вподоби.

Швейцер (до інших). Авжеж, ти справжній герой — жаб камінням побивати. А тільки-но він носа голосно сякне, ти вже ладен у мишачу нірку забитися...

Шпігельберг (до Рацмана). Так, я давно вже думаю про те, що все це повинно бути інакше. Рацман, якщо ти той, за кого я завжди тебе вважав... Рацман! Його все нема, всі майже певні, що він загинув... Мені здається, Рацман, що настав для нього чорний день... Як? І тебе не хвилює, коли перед тобою лунає дзвін свободи? І тобі бракує снаги зрозуміти мій сміливий натяк?

Рацман. Ох, сатано! Навіщо ти спокушаєш мою душу?

Шпігельберг. Збагнув? Гаразд! Ну то ходім! Я примітив, куди він зник. Ходімо ж! Два пістолі рідко дають промах, а тоді... ми перші почнемо душити немовлят[139]. (Хоче потягти його за собою.)

Швейцер (у нестямі вихоплює ніж). Ох, гаде! Саме вчасно ти нагадав мені про Богемські ліси! Чи не ти перший, боягузе, почав зубами цокотіти, коли гукнули: «Ворог іде!..» Я тоді ж поклявся душею... Згинь же, підлий убійнику. (Заколює його.)

Розбійники (в замішанні). Убивство! Убивство! Шпігельберг... Швейцер... Розніміть їх!

Швейцер (кидає на трупа ніж). Ось тобі — здихай же!.. Спокійно, браття, не звертайте уваги на такі дурниці. Цей гад завжди таїв злобу проти отамана, а в самого хоч би один шрам був на шкірі. Кажу вам, заспокойтесь... Ах ти, гицелю! То ти хотів, закравшися з-поза спини, мужів убивати? Мужів, закравшися з-поза спини? Чи для того ж ми потом обливаємось, щоб нас на той світ, як собак, спроваджували? Ех, ти, гаде! Чи на те ми пройшли крізь дим і полум’я, щоб здохнути нарешті, як ті руді пацюки?

Грімм. Хай йому біс, друже... Чого ви з ним завелись?.. Отаман лютуватиме.

Швейцер. То вже мій клопіт... А ти, негіднику (до Рацмана), ти був його спільником!.. Геть з моїх очей... Шуфтерле затівав був таке, за те й повісили його тепер у Швейцарії, як пророчив йому мій отаман.

Лунає постріл.

Шварц (схопившись). Чуєте? Постріл з пістоля.

Знову постріл.

Другий! Еге! Це отаман.

Грімм. Стривай! Він повинен ще втретє вистрелити.

Лунає ще один постріл.

Шварц. Це він, він! Салютуй, Швейцер, — даймо відповідь йому.