Розділ «Розбійники»

Покинутих відданиць крик —

Нам втіха, краща від музик.

О, як же тремтять вони під топорами,

Ревуть, як телята, лягають снопами!

Це веселить наш буйний дух

І тішить очі нам і слух.

А прийде день останній мій —

Виходь на сцену, кате.

Одержим ми зарібок свій,

Помажем салом п’яти,

Та виноградного в дорогу б нам хильнуть —

І гайда! — летимо в свою останню путь.

Швейцер. Вже ніч, а отамана й досі нема.

Рацман. А обіцяв вернутись до нас рівно о восьмій годині.

Швейцер. Коли з ним трапилась біда... Браття! Ми все тоді попалимо і повбиваємо, навіть немовлят.

Шпігельберг (відводить Рацмана вбік). На двоє слів, Рацман!

Шварц (до Грімма). Чи не вислати дозорців?

Грімм. Та годі! Він прийде з таким уловом, що нам аж соромно стане.

Швейцер. А от ти й погорів, хай йому кат! Не так він ішов од нас, щоб утнути якусь штуку. Хіба ти забув, що він сказав, коли вів нас через поле?.. «Хай хто хоч одну ріпку з поля потягне — головою накладе, як довідаюсь, не будь я Моор!..» Тут грабувати не доведеться.

Рацман (тихо до Шпігельберга). Куди ти гнеш — кажи ясніше.