Розділ «Розбійники»

Стріляють.

Входять Моор і Косінський.

Швейцер (іде їм назустріч). Привіт тобі, отамане! Я без тебе трохи погарячкував. (Веде його до трупа.) Будь суддею поміж нами — він хотів убити тебе, закравшися з-поза спини.

Розбійники (вражені). Як, отамана?

Моор (дивиться замислено, потім — із запалом). О незбагненний персте мстивої Немезіди[140]... Чи не він перший заспівав мені знадливу пісню сирени?.. Присвяти цей ніж темній богині помсти! Це не ти зробив, Швейцер.

Швейцер. Клянусь Богом, це таки я зробив! І, чорт би його взяв, це не найгірше з того, що я зробив за своє життя. (Невдоволений відходить.)

Моор (замислено). Я розумію тебе, Небесний Керманичу, розумію... З дерев спадає листя... І моя осінь прийшла... Заберіть його з моїх очей.

Труп Шпігельберга виносять.

Грімм. Дай наказ, отамане, що далі нам робити?

Моор. Скоро... скоро все здійсниться. Дайте мені мою лютню. Я загубив самого себе відтоді, як там побував... Мою лютню, кажу я... мені треба відновити втрачені сили... Облиште мене.

Розбійники. Вже північ, отамане.

Моор. І все-таки це були тільки театральні сльози... Мені треба проспівати пісню римлян, щоб мій заснулий дух знову прокинувся. Дайте ж мені мою лютню... Північ, кажете ви?

Шварц. Та вже скоро й за північ. Нас змагає сон. Ми вже три доби й оком не здрімнули.

Моор. Невже цілющий сон і шахраям склеплює очі? Чому ж тікає він від мене? Ніколи не був я ні підлим, ні боягузом... Лягайте спати... Завтра вранці ми рушимо далі.

Розбійники. На добраніч, отамане! (Лягають на землю й засинають.)

Глибока тиша.

Моор (бере лютню і грає).[141]

БРУТ

Вам привіт, долини миролюбні,

Я — останній з римлян — віддаю.