Розділ «Розбійники»

Шуфтерле смикає Швейцера за рукав, той відводить отамана вбік і тихо з ним розмовляє.

Моор. Мовчи!

Швейцер. Прошу тебе!

Моор. Геть! Хай дякує власній ганьбі за свій порятунок. Він не повинен умерти там, де вмру я, і мій Швейцер, і мій Роллер. Хай скине свій одяг, і я скажу, що це мандрівець, якого я пограбував. Заспокойся, Швейцер! Клянусь тобі — шибениці йому не минути.

Входить патер.

Патер (сам до себе, здивовано). То це і є драконове лігво? З вашого дозволу, панове! Я служитель церкви, а там он тисяча сімсот чоловік, які охороняють кожну волосинку на моїй голові.

Швейцер. Браво! Браво! Це знаменито сказано. Береженого й Бог береже.

Моор. Замовкни, друже! Патере, кажіть коротко, чого вам тут треба?

Патер. Мене послала до вас вища влада, яка володіє життям і смертю. Ви — злодії, ви — вбивці й палії! Ви — шахраї, єхидни отруйні, що в пітьмі плазують і нишком жалять... проказа людства, пекельне поріддя, гідна пожива для вороння і гаддя! Збіговисько для шибениці й колеса...

Швейцер. Собака! Заткни пельку, а то... (Приставляє приклад патеру до обличчя.)

Моор. Годі, Швейцер! Ти ж зіб’єш його з пантелику, — він так сумлінно завчив напам’ять свою проповідь. Ну, далі, патере! «Для шибениці й колеса...»

Патер. А ти, меткий отамане, герцог кишенькових злодіїв, королю мазуриків, Великий моголе[123] всіх шахраїв на світі! Ти схожий на того першого мерзотника призвідця, який розпалив бунтівним вогнем тисячі легіонів безневинних ангелів і потягнув їх за собою в безодню прокляття! Лемент осиротілих матерів женеться за тобою по п’ятах; ти п’єш кров, як воду; люди для твого смертоносного кинджала важать менше, як мильна бульбашка.

Моор. Це правда, правда! Далі!

Патер. Як — правда, правда? Хіба це відповідь?

Моор. А що ж, пане? Такої ви не сподівались? Далі, далі! Що ж ви ще мали сказати?

Патер (із запалом). Жахлива людино! Згинь з моїх очей! Хіба не запеклась на твоїх проклятих пальцях кров убитого імперського графа? Хіба не ти вдерся в святиню Господню і злодійськими руками викрав священний посуд для причастя? Як? Хіба не ти порозкидав палаючі головешки по нашому богобоязливому місту? Не ти висадив порохову башту на голови праведних християн? (Сплеснувши руками.) Страхітливі, страхітливі лиходійства; їхній сморід сягає до самого неба й накликає Страшний суд, який грізно впаде на вас!.. Лиходійства, що волають про помсту! Скоро вже почуєте сурму, що провістить день останній!

Моор. Досі все сказано чудово! Але до діла! Що має сповістити мені через вас високоповажаний магістрат?

Патер. Те, чого ти ніколи не був гідним почути... Поглянь навкруг себе, убивце й палію! Куди б ти не кинув оком, — звідусіль ти оточений нашою кіннотою! Тікати тобі нікуди... Як не вирости вишням на цих дубах і не достигнути персикам на цих ялинах, так і вам не вийти з-під цих дубів і ялин.

Моор. Ти чуєш, Швейцер? Ну і що ж далі?

Патер. То слухай же, лиходію, як милостиво, як поблажливо ставиться до тебе суд. Якщо ти зараз же скоришся і благатимеш милосердя й пощади, то сама суворість закону обернеться для тебе на співчуття, а правосуддя стане тобі люблячою матір’ю. Воно заплющить очі на половину твоїх злочинів і обмежиться — подумай тільки! — обмежиться самим колесуванням!