Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Регулюванням трудової сфери відносин у глобальному масштабі займається Міжнародна організація праці (МОП) (англ. International Labour Organization), яка є спеціалізованою установою Організації Об’єднаних Націй (ООН), що була заснована у 1919 р. урядами різних країн у рамках Ліги Націй для підтримки міжнародного співробітництва в справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. Пріоритетними завданнями діяльності Міжнародної організації праці є: підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці. На сьогодні, за даними статистичних звітів МОП, погіршення ситуації на глобальному ринку робочої сили здійснило вплив на винятково гостре пониження рівня зайнятості серед населення. Глобальний рівень зайнятості серед населення понизився з 60,9 % у 2008 р. до 60,4 % у 2009-му. Подібні тенденції спостерігаються й у рівні безробіття, де найбільші зміни в зайнятості відбулися в розвинених країнах і ЄС (зниження на 1,8 відсоткових пункти), в Центральній і Південно-Східній Європі (не у ЄС) і СНД (мінус 1,4 відсоткових пункти), і у Латинській Америці та Карибах (мінус 0,9 відсоткових пункти), з меншим падінням в інших регіонах.

Отже, роль наднаціональних інститутів у функціонуванні сучасного світового господарства полягає: в регулюванні міжнародної торгівлі, втручанні у внутрішню економічну політику в межах компетенцій міжнародних економічних організацій, розглянутих вище, посилення економічної взаємозалежності держав на основі такого багатостороннього регулювання, що є ціною за доступ до механізмів міжнародного кредитування; легітимних способів підтримки міжнародної конкуренто­спроможності країн на світовому ринку, доступу до міжнародного виробничого співробітництва та міжнародного трансферу технологій, завоювання нових ринків збуту, гарантування міжнародних інвестицій тощо, тобто до переваг глобалізації. За методологічну основу наднаціонального регулювання світового господарства світовим співтовариством використовується політика монетаризму, що стала домінуючою при формуванні економічної політики у багатьох країнах світу, головним інструментом якої є грошово-кредитна політика. У цьому руслі, неоліберальна концепція управління світовою економікою стала однією з причин фінансової глобалізації, основними цілями, завданнями, інструментами та результатами якої мають бути:

• «економічна раціональність», як результат домінування інтересів власників капіталів, метою яких є отримання максимального прибутку на інвестиційні вкладення;

• забезпечення провідної ролі грошей у всій системі економічних відносин;

• забезпечення умов, згідно з якими основні ресурси національних господарств мають вільно функціонувати в системі координат світового фінансового ринку на принципах універсальної економічної раціональності (доцільності);

• забезпечення умов, за яких управління фінансовими потоками у світовому господарстві, їх регулювання та контроль здійснюється не тільки і не скільки національними урядами, скільки міжнародними фінансовими організаціями.

Однак, необхідно враховувати і той факт, що, як результат сучасної світової фінансово-економічної кризи 2008—2009 рр., світове співтовариство стало наголошувати на «фіаско» міжнародних організацій в аспекті невикористання заходів запобігання наслідкам даної кризи, і, як наслідок, на втраті їх міцних позицій, відході від основних цілей їх створення. Результатом окресленої практичної проблеми наднаціонального регулювання світового господарства має стати перегляд ролі та функцій усієї сукупності міжнародних фінансово-економічних організацій в глобалізованій економіці, на етапі пошуку нею нової моделі економічного зростання.

21.5. Переваги, проблеми та суперечності функціонування глобалізованої економіки

Зміст сучасних суспільних відносин визначає взаємо­зв’язок і взаємопроникнення двох процесів, а саме: глобалізації світової економіки і сучасної економічної кризи, що розгорнулася у великих масштабах у глобалізованій економіці. Глобалізована економіка має свої переваги, проблеми та суперечності.

Перевагами глобалізованої економіки є: створення можливостей прискореного економічного розвитку на базі науково-технічного прогресу та запровадження новітніх технологій; створення можливості до доступу менш розвинених країн до результатів науково-технічного прогресу, що виявляється у такій формі, як міжнародний науково-технологічний обмін; участь країн у міжнародній торгівлі; доступ до нових джерел сировини та ресурсів; розвиток продуктивних сил; створення достатньо ефективної світової фінансово-кредитної системи (хоча, на сьогодні, існує критика світової фінансової архітектоніки через негативні наслідки світової фінансово-економічної кризи 2008—2010 рр.); збільшення інвестицій в економіку слаборозвинених країн; розширення імпорту споживчих товарів; прискорення міжнародної конкуренції та економічного зростання; залучення широких верств населення до здобутків науково-технічного прогресу; запровадження світових стандартів рівня життя населення; поглиблення геополітичного взаєморозуміння; розроблення і впровадження міжнародних програм боротьби з глобальними і негативними соціальними явищами (екологічними, медичними, гуманітарними, боротьба із голодом і бідністю, міжнародним тероризмом та ін.).

До країн, які взяли на себе функцію світових «глобалізаторів», слід віднести високорозвинені країни, такі як США, країни ЄС, Японію та транснаціональні корпорації. В економічній сфері глобалізацію характеризує неоліберальна стратегія в політиці щодо економічного розвитку, що передбачає такі заходи:

1) зниження торговельних бар’єрів;

2) прискорений розвиток сектора послуг як основної сфери зайнятості та виробництва суспільного багатства;

3) послаблення регулюючої ролі уряду в національній економіці;

4) заохочення транснаціональних корпорацій до організації виробництва в країнах, де виробничі витрати є мінімальними;

5) перехід до дешевих альтернативних джерел сировини (зі збереженням значної частки дешевої ядерної енергетики, хоча землетрус в Японії восени 2011 р. змусив розвинені країни замислитися про безпеку ядерної енергетики і про можливість відмови від її використання взагалі);

6) «зелені» технології виробництва.

Глобалізація як процес, що переноситься на світову економіку і формує її як глобалізовану економіку, за своєю природою містить загрози, що розширюють можливість прояву кризових явищ та системних економічних криз. Глобалізована економіка визначальною рисою має відкритість національних економік. Відкритість економіки з неоліберальної позиції є бажаним сприятливим явищем для інтеграції країн у світову економіку.

Однак у сучасних умовах виникають принципово нові, якісні кризові небезпеки, пов’язані із самою сутністю глобалізації та інтернаціоналізацією світової економіки. Глобалізація, таким чином, виступає механізмом нав’язування певної моделі міжнародного поділу праці, за якого відбувається консервація економічної відсталості країн, формування моделей «залежної економіки», обмеженням у них економічного суверенітету, а отже перетворення на сировинні придатки та допоміжні ланки, що обслуговують світове господарство.

Глобалізація світової економіки виступає як фактор нестабільності національних економік, формування їх залежності від міжнародної торгівлі, за умови наявності в країні значної кількості експорторієнтованих галузей, коли в умовах економічної кризи відбувається стрімке скорочення попиту на продукцію на світовому ринку (за умови еластичності попиту на експорт), а також одночасного скорочення доходів країни від експорту.