Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

• сприяти процесу розширення та збалансованого зростання міжнародної торгівлі і за рахунок цього досягати та підтримувати високий рівень зайнятості;

• сприяти стабільності валют та уникати використання девальвації валют з метою отримання переваг у конкуренції;

• надавати допомогу в створені багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між країнами-членами;

• за рахунок тимчасового надання спільних ресурсів фонду країнам-членам при дотриманні відповідних гарантій, забезпечувати можливість виправлення диспропорцій в їх платіжних балансах без використання заходів, які б могли нанести шкоду добробуту цих країн;

• скорочувати тривалість порушення рівноваги зовнішніх платіжних балансів країн-членів, а також зменшувати масштаби цих порушень.

Для досягнення зазначених вище цілей МВФ розробив динамічну систему відповідних заходів, яка включає в себе три основних елементи.

Перший елемент — це нагляд за економікою. Для підтримки стабільності та запобігання криз у міжнародній валютно-фінансовій системі МВФ спостерігає за економічною політикою країн, а також за економічними та фінансовими змінами в країнах, регіонах і у світі в цілому за допомогою офіційної системи нагляду. У рамках системи нагляду МВФ дає рекомендації 187 державам-членам, схвалює необхідні заходи у сфері політики, проводить регулярну оцінку глобальних перспектив у виданні «Перспективи розвитку світової економіки», фінансових ринків — у «Доповіді щодо питань глобальної фінансової стабільності» та змін у сфері державних фінансів — у «Бюджетному віснику».

Другий елемент системи заходів МВФ — це безпосередня фінансова допомога, яка реалізується за допомогою різноманітних механізмів кредитування, серед яких слід виділити резервну частку. Резервна частка визначається як перевищення величини квоти країни-члена над сумою, яка знаходиться на рахунку Фонду національної валюти даної країни. Другим механізмом кредитування МВФ є кредитні частки, тобто кошти в іноземній валюті, які можуть бути отримані країною-членом понад резервну частку. Зазвичай ці кошти поділяються на чотири кредитні частки чи транші, кожна з яких складає 25 % квоти. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ в межах кредитних часток обмежений: сума валюти країни в активах МВФ не може перевищувати 200 % її квоти (включаючи 75 % квоти, внесених за підпискою). Таким чином, гранична сума кредиту, який країна може отримати від Фонду в результаті використання резервної та кредитних часток, складає 125 % квоти. Третій механізм кредитування МВФ являє собою домовленості про резервні кредити стенд-бай, які забезпечують країні-учасниці гарантію того, що в межах певної суми упродовж терміну дії домовленості при дотриманні обговорених умов, країна має можливість безперешкодно отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну. Останнім і, мабуть, найбільш дієвим є механізм розширеного кредитування, який призначений для надання кредитів на більш тривалі строки та у більших розмірах у відповідності до квот, ніж у рамках звичайних кредитних часток. Підставою для звернення країни до МВФ із проханням про надання кредиту в межах розширеного кредитування є серйозне порушення рівноваги платіжного балансу, викликане несприятливими структурними змінами виробництва, торгівлі або цін.

Третій елемент системи заходів МВФ — це комплексна технічна допомога, яка надається за різними напрямами, у тому числі на податкову політику і податкове адміністрування, управління видатками, грошово-кредитну та курсову політики, нагляд за банківською і фінансовою системою тощо, а також підготовку кадрів для сприяння країнам-членам у зміцненні їх потенціалу для розробки і проведення ефективної економічної політики.

Таким чином, виходячи із вищезазначеного, можна сказати, що МВФ являє собою міжнародну фінансову організацію, яка була створена з метою реорганізації і реструктуризації ринкової економіки країн-членів, сприяння міжнародному економічному співробітництву, торгівлі та стабільності валют.

Згадуючи Бреттон-Вудську міжнародну конференцію, необхідно зазначити, що МВФ був не єдиною організацією, рішення про створення якої було ухвалене за результатами конференції. З метою організації фінансової та технічної допомоги країнам, що розвиваються, була створена міжнародна фінансова організація відома, на сьогоднішній день як Світовий банк (да­лі — СБ). У процесі свого розвитку СБ зазнавав багатьох структурних змін і тому під терміном «Світовий банк» на різних етапах розуміли різні організації. Сьогодні СБ — це система із сукупності організацій (МБРР, МАР, МФК, БАГІ), створених у різний час, але які були об’єднані функціонально, організаційно, територіально, і метою діяльності яких є надання фінансової та технічної допомоги країнам, що розвиваються.

Що стосується головних цілей діяльності СБ у загальному розумінні, то, як зазначає колишній його президент Роберт Б. Зеллик: «Цілі діяльності Світового банку — сприяти стійкій глобалізації в інтересах усіх верств населення, скороченню масштабів бідності, прискоренню економічного зростання без шкоди для навколишнього середовища, а також створювати для людей нові можливості та вселяти в них надію». Розглядаючи цілі діяльності СБ у більш чіткому та масштабному розумінні, треба зазначити, що в даний час відповідно до Декларації тисячоліття, СБ зосередив свою діяльність на досягненні так званих цілей розвитку тисячоліття. У перехідний період до третього тисячоліття під егідою ООН були сформульовані вісім головних цілей, які мають бути досягнуті до 2015 р. і включають в себе наступні: ліквідація бідності та голоду; забезпечення загальної початкової освіти; заохочення рівності чоловіків, жінок, розширення прав і можливостей жінок; скорочення дитячої смертності; поліпшення охорони материнства; боротьба зі СНІДом, малярією та іншими захворюваннями; забезпечення сталого розвитку навколишнього середовища; формування глобального партнерства з метою розвитку.

Вирішуючи головні завдання розвитку людства, СБ використовує вироблений роками механізм діяльності, головне місце в складі якого займає кредитування. Діючи через МБРР і МАР, СБ надає кредити двох основних видів: інвестиційні кредити та кредити на цілі розвитку. Інвестиційні кредити надаються для фінансування виробництва товарів, робіт і послуг у рамках проектів соціально-економічного розвитку в різних секторах. Кредити на цілі розвитку (попередня назва — кредити для структурних перетворень) надаються шляхом виділення фінансових ресурсів з метою підтримки політичних та інституціональних реформ.

СБ також здійснює фінансову підтримку у формі грантів через МАР. Метою грантів є сприяння розробці проектів шляхом стимулювання нововведень, співпраці між організаціями та участі місцевих зацікавлених сторін у роботі над пілотними проектами, а також для: полегшення боргового тягаря країн з високим рівнем заборгованості; підтримка програм імунізації та вакцинації; боротьба із невиліковними хворобами людства; підтримка організацій громадянського суспільства; створення стимулів для скорочення шкідливих викидів в атмосферу тощо.

СБ здійснює не тільки фінансову підтримку країнам-членам. Його діяльність направлена також на надання аналітичних і консультаційних послуг країнам, що розвиваються. Банк займається дослідницькою роботою з широкого кола питань, таких як навколишнє середовище, бідність, торгівля та глобалізація, і економічними та галузевими дослідженнями в конкретних секторах. Банк аналізує перспективи економічного розвитку країн, у тому числі, наприклад, банківського та фінансового секторів, торгівлі, проблеми бідності та системи соціального захисту. Значна частина зусиль також спрямована на освітню діяльність та розповсюдження знань, які допомагають вирішувати проблеми розвитку країни. Так, Інститут Світового банку (далі — ІСБ) — один з інструментів реалізації політики з поширення знань, які сприяють вирішенню завдань Світового банку. ІСБ працює з політиками, бізнесменами, технічними фахівцями, а також з університетами та навчальними центрами різних країн.

Не менш важливою міжнародною економічною організацією в здійсненні наднаціонального регулювання в глобалізованій економіці є Світова організація торгівлі (далі — СОТ), яка має на меті процес лібералізації міжнародної торгівлі. СОТ є правонаступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) з 1 січня 1995 р. На відміну від ГАТТ, СОТ набула статусу юридичної особи і спеціалізованої установи ООН. Таким чином, на сьогодні система ГАТТ/СОТ є як організацією, так і кодексом правових норм, що розповсюджуються на сферу міжнародного обміну товарами, послугами і предметами інтелектуальної власності. СОТ контролює виконання торговельних угод і веде спостереження за торговельною політикою членів СОТ, організовує проведення нових багатосторонніх торговельних переговорів, займається вирішенням торговельних суперечок між країнами-учасницями організації.

Систему угод СОТ можна розглядати як міжнародне законодавство, що встановлює правила обміну товарами і послугами. Основу правової системи СОТ складає пакет документів, голов­ним з яких є Угода про СОТ, а також чотири додатки до неї. У Додаток 1 входять три основоположні угоди СОТ: Генеральна угода з тарифів і торгівлі (1994 р.), включаючи положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1947 р. з урахуванням змін, внесених з моменту підписання, Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) і Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС). До Додатку 2 увійшло Розуміння про правила і процедури розв’язання суперечок; у Додаток 3 — Механізм оглядів торговельної політики, у Додаток 4 — декілька багатосторонніх торговельних угод, обов’язкових для зацікавлених учасників СОТ, що їх підписали: Угода з торгівлі цивільною авіатехнікою, Угода з урядових закупівель, Угода з молочних продуктів і Домовленість з яловичини.

Діяльність СОТ спрямована на створення сприятливих умов для міжнародного обміну товарами і послугами і базується на двох головних принципах — недискримінації і гласності. Принцип недискримінації має подвійне значення. Перше — недискримінація торговельних партнерів по відношенню один до одного. Кожна країна надає всім партнерам умови торгівлі, не менш сприятливі, ніж ті, які вона надала хоча б одній з них. Даний аспект принципу недискримінації знайшов свій прояв в обов’язковому застосуванні режиму найбільшого сприяння (РНС) до всіх членів СОТ. Інший аспект підкреслює неприпустимість дискримінації іноземних товарів по відношенню до вітчизняних після проходження митниці. Дотримання цієї вимоги забезпечується наданням національного режиму іноземним товарам, що реалізуються на внутрішньому ринку.

Принцип гласності полягає у тому, що всі країни зобо­в’язуються регулярно і в повному обсязі інформувати інших членів СОТ про застосування засобів торговельної політики, а також завчасно доводити до їх відома заходи, які готуються до введення. У документах СОТ міститься список інструментів, про застосування яких вимагається обов’язково попереджати інші країни, і вказані терміни повідомлення.

Отже, сучасна міжнародна торгівля регулюється Світовою організацією торгівлі (СОТ), учасниками якої станом на липень 2008 р. були 153 країни світу, з яких 149 — це держави, а 4 — митні території. 149 країн світу — членів СОТ (з 192) — це понад 97 % обсягу світової торгівлі, близько 85 % світового ВВП та понад 85 % населення світу. При цьому близько 30 країн перебувають у стадії переговорного процесу про вступ до СОТ. Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заяву Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Наступним кроком, відповідно до процедури приєднання, стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії з питань розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. У 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами членами СОТ. Україна набула повноправного членства у СОТ 16 травня 2008 року.